Характеристика образу “Климка” Климко – сирота, головний герой автобіографічної повісті Григора Тютюнника. Образ Климка втілює ідеал людини. У маленькій сирітській душі Климко носив стільки доброти, милосердя і співчуття до знедолених і стражденних, що не побоявся в одинадцять літ вирушити в далеку дорогу по сіль, аби тільки до близькій людині — своїй учительці — не померти з голоду. Скільки натерпівся й намучився за свою двотижневу дорогу маленький лицар, скільки разів ризикував бути вбитим, замерзнути десь на полі під копицею — адже йшла війна і заходити в села було небезпечно. Та хлопчик ішов: його вело дорогою поневірянь милосердя. Зовнішність Климка: «Климко йшов босий, у куцих штанчатах, старій матросці, що була колись голубою, а тепер стала сіра, та ще й в дядьковій Кириловій діжурці. Тій діжурці, як казав дядько, було «сто літ», і не рвалася вона лише тому, що зашкарубла від давньої мазути»
Итак,в моем шкафу,живет чудик,его зовут Тоша(напиши это имя).С Тошей я по дружилась очень давно,когда я была еще ребенком ,Тоша стал мне практически лучшим другом,когда он спал в шкафу,он иногда храпел,но я привыкла,и даже сейчас ,я не могу уснуть без его храпа.С ним можно говорить о чем угодно и очень долго.Тоша не дает мне скучать ,он еще тот юморист. Мы с Тошей рассказывает друг другу наши секреты. Впервые,когда он мне рассказал где он живет,мне стало интересно,и я попросила его показать,он показал свой домо-шкаф,там было да вольно неплохо,уютный домик,только жалко что без окон. Одныжды я рассказала своим родителям,но родители не поверили мне,может это даже к лучшему,ведь Тоша не хотел ,чтобы кто то кроме меня о нем.Тоша любит то же что и я.Тоша стал моим самым лучшим другом,и даже сейчас я никому не рассказывают о нем,потому что он мне стал до такой степени дорогим,что ни с кем не хочу его делить.
Объяснение:
Характеристика образу “Климка” Климко – сирота, головний герой автобіографічної повісті Григора Тютюнника. Образ Климка втілює ідеал людини. У маленькій сирітській душі Климко носив стільки доброти, милосердя і співчуття до знедолених і стражденних, що не побоявся в одинадцять літ вирушити в далеку дорогу по сіль, аби тільки до близькій людині — своїй учительці — не померти з голоду. Скільки натерпівся й намучився за свою двотижневу дорогу маленький лицар, скільки разів ризикував бути вбитим, замерзнути десь на полі під копицею — адже йшла війна і заходити в села було небезпечно. Та хлопчик ішов: його вело дорогою поневірянь милосердя. Зовнішність Климка: «Климко йшов босий, у куцих штанчатах, старій матросці, що була колись голубою, а тепер стала сіра, та ще й в дядьковій Кириловій діжурці. Тій діжурці, як казав дядько, було «сто літ», і не рвалася вона лише тому, що зашкарубла від давньої мазути»