Герасим Калитка — центральний персонаж комедії. Це сільський багатій широкої руки. Основа його багатства — земля. Маючи "шматочок кругленький" в двісті десятин, Калитка цим не задовольняється, він прагне більшого. У нього велика, навіть ніжна любов до землі, та це любов власника, черствого і запопадливого. "Ох, земелько, свята земелько, Божа ти донечко!" — в пориві проголошує Калитка. Але тут же розкривається і причина цієї розчуленості хижака: "Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки. Приобрітав би тебе без ліку..."
Власницькі прагнення Калитки сягають далеко: "Всю землю навкруги скуплю. Ідеш день — чия земля? Калитчина; їдеш два — чия земля? Калитчина; їдеш три — чия земля? Калитчина... Диханіє спирає..." Жадоба збагачення стала єдиною всепоглинаючою пристрастю глитая. Вона заполонила всі його помисли, він навіть уві сні марить: "Кругом, кругом усе моє"
Усі вчинки ненаситного "стяжателя" зумовлені тією всепоглинаючою пристрастю. Калитка сам ніколи не доспить і не погуляє, але й своїм рідним та наймитам не дасть змарнувати час, бо праця — то гроші, багатство. Йому все здається, що наймити мало роблять і багато їдять: "Настане день, то роботи не бачиш, а тільки чуєш, як губами плямають". Побачивши, що наймит узяв окраєць хліба, йдучи в неділю на роботу, Калитка дорікає йому: "І тобі не гріх? Неділя свята, а ти ні світ ні зоря вже й жереш! Не пропадеш, як до обіду попостиш хоч раз у тиждень. Однеси хліб назад". Родинні почуття в Герасима Калитки притуплені власницькими інтересами. В одруженні сина він шукає лише наживи: "Мені треба невістку з приданим, з грішми". А віддавши дочку заміж, Герасим відмовився сплатити зятеві обіцяний посаг — п'ять тисяч карбованців. І хоч під час бійки, яка виникла в зв'язку з цим, йому й нам'яли боки і вибили два зуби, Герасим все ж вважає, що він виграв, бо "п'ять тисяч карбованців зосталось у калитці — не дав-таки зятеві".
Усі свої розрахунки щодо збагачення Калитка будує на реальній основі. Примарливе прагнення Бонавентури-Копача знайти скарб його не захоплює. Сам Боновентура змушений констатувати тверезу заповзятливість таких, як Калитка, "хазяйственних мужиків", які поступово прибирають до своїх рук маєтки родовитих дворян.
Гонитва за наживою породжує ворожнечу між "хазяйственними мужиками". Калитка заздрить Жолудеві, Пузиреві і докладає всіх зусиль, щоб взяти верх над ними. Він вирішує, що Жолудь "не іначе, як нечистим путьом" досягнув свого багатства. Тому й захопила його перспектива вигідно придбати фальшивих сто тисяч. При цьому він навіть досвідченого шахрая спробував обдурити: заплатив йому, замість п'яти, тільки три тисячі карбованців. Та, засліплений жадобою багатства, Калитка сам пошився в дурні: замість фальшивих грошей шахрай підсунув йому мішок з чистим папером. Це доводить Калитку до відчаю, він кидається вішатись, а коли його рятують, він заявляє: "Нащо ви мене зняли з вірьовки? Краще смерть, ніж така потеря!"
Таков главный герой повести Тарас Бульба. «Это был один из тех характеров, которые могли возникнуть в тяжелый XV век…». Н.В. Гоголь любуется своим героем, восхищается его умом, силой и могучим духом. Всем своим обликом Тарас Бульба напоминает героев народных сказаний, былин, героических песен. Описывая время, когда жил старый казак Бульба, Гоголь пишет, что «русский характер получил здесь могучий, широкий размах, дюжую наружность».
Гоголь не дает подробного портрета главного героя повести. Его внешность рисуется несколькими скупыми штрихами. Авторскую оценку образа Тараса Бульбы читатель получает из описания сначала убранства его дома, а позже из описания его поступков в различных жизненных ситуациях: у себя дома, среди товарищей в Запорожской Сечи, в бою; в момент казни собственными руками предавшего товарищей младшего сына Андрия; на площади в Варшаве во время казни старшего сына Остапа; на костре, который пылает у него под ногами.
И везде писатель подчеркивает недюжинную силу своего героя, его верность товариществу, общему делу, его могучий, несгибаемый дух, его ум и смекалку. Мирная, праздная жизнь в Сечи не по душе старому воину. Он хочет настоящего дела. Но отказывает ему кошевой в организации похода на врагов. И хитрый воин Тарас Бульба, «сговорившись с тем и другим», избирает другого кошевого.
Пламенная речь Тараса о товариществе перед решительным сражением зажигает великим огнем самопожертвования ради общего дела сердца и старых, и молодых казаков: «Знать, видно, много напомнил им старый Тарас знакомого и лучшего, что бывает на сердце у человека, умудренного горем, трудом, удалью и всяким невзгодьем жизни, или хотя и не познавшего их, но много почуявшего молодою жемчужною душою на вечную радость старым родителям, родившим их».
Рисуя картины боя, Н.В.Гоголь использует приемы, принятые при изображении былинных героев: «Там, где незамайковцы – так там и улица, где поворотились – так уж там и переулок!» Старый воин Тарас Бульба рубит «в капусту встречных и поперечных». Но особой силой звучат заключительные слова Гоголя о своем герое, который является воплощением русского духа, могучей русской силы: «Да разве найдутся на свете такие огни, муки и такая сила, которая бы пересилила русскую силу!»