У теперішньому світі мало в кого є горде серце. Багато людей продають себе за безцінь. Проте є багато з дійсно хорошим серцем, які думають не тільки про гроші або про матеріальні цінності, а й про моральні. Роман Стендаля “Червоне і чорне” розкриває всю суть гордого серця в нищому суспільстві. Цим придставником постає перед нами Жульєн Сурель, саме він є головним героєм роману.
Цьому чоловіку притаманні риси романтичного героя, бажання змінити свою долю, бути індивідуальною людиною. Але йому приходиться зробити важкий вибір: жити за правилами своїх батьків чи пробити собі шлях самому, при цьому втратити свою душу назавжди. Потрапивши до родини мера міста Вар”єра пана Реналя хлопець є чужим серед інших. Він не розуміє чому люди поступають підло з іншими, адже він вважав що головним у цьому житті це жити в мирі і злагоді. Саме совість Сореля не позволила йому довго жити серед таких людей, оскльки вони здатні на все, щоб бути багатими і забезпечиними навіть, якщо ці гроші прийшли поганим чином. Саме в цьому місці Жульєн відчуває себе самотнім.
Вибравшись із Вер”єра юнак приходить до Безансонської семінарії, щоб показати свої знання, уміння мислити. Але він розуміє, що навіть семінарія далека від релігії і її проблем. Усі люди у семінарії також прагнуть заробити гроші не чесним шляхом. І саме тоді Жульєн розуміє, що життя незмінити і воно завжи буде таким, його завжди будуть оточувати люди, які здатні на все заради свого успіху.
Він знає, що маркіз де Ла-Моля не дасть згоди на одруження Сореля з його донькою. Оскільки маркіз вважає його простолюдином, плебеєм, хоча ще зовсім недавно називав його сином. Потрапивши до в”язниці через постріл в пані Реналь, чоловік розуміє, що його місія доказати усім, що люди друго касти життя заслуговують на кращу долю. Згодом Жульєн помирає гідною і мужньою людиною.
Я вважаю, що сьогодні нам потрібні такі, як Сорель. Оскільки ми хочемо побудувати нову націю, а для цього нам потрібні люди з гордим серцем але нажаль їх дуже мало.
Объяснение:
ДЯДЯ ТОМ (англ. Uncle Tom) — герой романа Г. Бичер-Стоу «Хижина дяди Тома» (1851-1852). Негр-невольник, родившийся в одном из центральных штатов США — Кентукки, где, по словам Бичер-Стоу, бытовали «самые мягкие формы рабства». Мы встречаемся с Д.Т. в расцвете жизненных сил. И хотя его жена, тетушка Хлоя, называет его стариком, это «человек рослый, могучий, широкий в плечах, с типично африканскими чертами лица, в котором сквозит ум, доброта и благодушие». На первых страницах романа нарисована идиллическая картина: Д.Т. — близкое доверенное лицо своего хозяина мистера Шелби, человека просвещенного и доброго, благосклонно относящегося к рабам. Сын хозяина Джордж — частый гость в хижине Д.Т., он учит чернокожего друга читать и писать, читает ему Библию — любимую книгу негра. Идиллии, однако, скоро пришел конец. Финансовые затруднения заставили Шелби продать Д.Т. На первых порах герою книги повезло. Вместе с партией рабов его везли на пароходе в Новый Орлеан, на невольничий рынок. Д.Т упавшую за борт девочку. Отец ее, богатый плантатор Опо-стен Сен-Клер, купил Д.Т. В поместье у нового хозяина Д.Т. жилось хорошо. Его сытно кормили, работа была нетрудная — личный кучер маленькой»Шв. Но когда девочка и ее отец умерли, хозяйка решила распродать невольников. Д.Т. попал к жестокому плантатору Саймону Легри. Изнурительная работа не пугала сильного негра. Но он не мог смириться с тем, что к невольникам здесь относились как к бессловесной скотине. Так начался его поединок с хозяином, стремившимся унизить и сломить невольника. Д.Т. в этой борьбе поддерживает Христос, являющийся к нему в видениях. Сила духа глубоко верующего человека побеждает, сломить себя он не дает. Но Д.Т. в конце концов забивают до смерти. Образ Д.Т. по сей день вызывает споры: радикальных негритянских политиков возмущает проповедуемое им непротивление злу насилилием.
При описании походных действий Игоря или Буй-тур Всеволода (его брата) на половцев, неизвестный автор постоянно дает свои комментарии персонажам. Его фраза “ум князя уступил желанию” подтверждает факт того, что Игорь, пренебрегает предзнаменованиям природы, принимая решение “отведать” Дон. Автор акцентирует внимание на мужестве, характеризующем князей, или дружины, которыми они командуют.
Он называет их “храбрыми полками”.
Выражением позиции автора