«Пуськи бятые» — цикл «лингвистических сказок» Людмилы Петрушевской, написанных в разные годы её творчества. Первая из них, с таким же названием, была написана в 1984 году и впервые опубликована тогда же в «Литературной газете» .
Сказки состоят целиком из несуществующих слов (кроме служебных) . Петрушевская использует как традиционные для таких произведений системы словообразования из случайных слогов, называемые глоссолалия, так и более оригинальные и интересные, например, современные или устаревшие корни (а также несуществующие сочетания корневых основ русского языка, несуществующие замены корневых гласных или согласных) , которые употребляются писательницей в рассказах с такими русскими аффиксами, с которыми в настоящем русском языке они обычно или не употребляются, или употребляться не могут ввиду полной бессмысленности образованных подобным образом слов.
Иногда в рассказах употребляются старославянские предлоги или междометия.
Из произвольно взятых корневых основ других современных языков индоевропейской или даже кавказской языковой семьи употребляются некоторые русские языковые аффиксы (суффиксы, приставки, окончания, соединительные гласные) , подобранные к ним самой писательницей особым образом и поэтому не являющиеся традиционными лингвистическими заимствованиями, характерными для реального языка.
Тем не менее, подобные причудливые формы словообразования у писательницы созданы так, что составляют некий связный рассказ с интуитивно понятным сюжетом. Впоследствии цикл «Лингвистические сказочки» был автором продолжен с включением новых удивительных, а подчас и совершенно фантастических персонажей и соответствующим развитием как сюжетов, так и самих героев.
Объяснение:
Влітку я прочитав багато книжок, але найбільше враження я отримав від твору Михайла Шолохова «Доля людини». Основна тема якого це зображення трагічної долі простої людини під час Другої світової війни. В оповіданні відображено не тільки страшне зло війни, а й віра в добро, сподівання на краще майбутнє.
Автор звертається до форми розповіді від першої особи, чим підкреслює не вигаданість історії. Головний герой оповідання – Андрій Соколов. Він звичайна російська людина, яка винесла всі жахи війни і ціною власних втрат завоювала перемогу у Великій Вітчизняній війні. Ще з дитинства доля Андрія була важкою: батьки та сестрички померли від голоду. Зустріч з Іриною стала для нього подарунком долі. Ірина, яка сама виросла в дитячому будинку, зрозуміла парубка. В їхньому житті складалося так, як вони мріяли. «Жили не гірше за людей. І діти радували.» Але війна зламала всі надії і мрії. Андрія призвали на фронт. Він терпляче зносив труднощі військового життя, розуміючи, що «нещасним бабам і дітлахам не солодше за нас у тилу було». Найстрашнішим випробуванням для Соколова стають роки у фашистському полоні. Йому довелося витримати важкі фізичні і духовні муки, тяготи. Але він вистояв, не втратив людської гідності, не став зрадником, рятуючи своє життя. Для Андрія зрадник – гірший за фашистів. Він здійснює в своєму житті перше вбивство, позбавляючи світ від мерзенного зрадника. «Мені стало недобре після цього, і страшенного захотілося руки помити, ніби я не людину, а якогось гада повзучого душив», – міркує Андрій після цього. Особиста трагедія – гибель дружини і дочок – надломила його сили, але він знайшов мужність жити і боротися далі. Раптом з’являється промінь надії: знайшовся син Анатолій. Але наприкінці війни він гине. І знову пустота і самотність. У таких ситуаціях люди часом губляться стають злими та жорстокими, але не Андрій Соколов. Він не зачерствів душею. Зустріч з маленьким сиротою Ванюшею, хлопчика з «світлими, як небушко, очима», у якого війна відібрала батьків, змінює життя Соколова. Він зігріває маленького хлопця батьківською турботою,віддає йому усе тепло своєї души і радіє тому, що може бути комусь потрібний.
Багато на своєму життєвому шляху довелося витримати Андрію Соколову, але він не озлобився на долю, на людей, а залишився людиною з доброю душею, чуйним серцем, здатним співчувати і любити. Тільки сильна духом людина може подолати усі негаразди. Образ Андрія Соколова, це приклад справжньої людяності і гідності.
Это полный твир хочешь чтото вырежи ну разбережся