Литература: Обоснуйте как по библии возникли разные языки

Обоснуйте как по библии возникли разные языки

👇

Ответ:

SHiiimochka

21.02.2022

В древности не было разных языков. По мере того, как наши предки развивались на протяжении веков, они начали создавать свои собственные языки, чтобы у каждого народа был свой язык и традиции.

Объяснение:

Думаю правильно

4,6(42 оценок)

Ответ:

elenafink69

21.02.2022

Объяснение:

люди решили построить высокую башню. Чтобы они друг друга не понимали , Бог распределил их на языки.

4,6(92 оценок)

Открыть все ответы

Ответ:

fedia228

21.02.2022

...суровая сказка, хорошо рассказанная добрым, но мучительно правдивым гением.

Заглавием своей книги Горький явно кивает Толстому, дружески, но чуть насмешливо.
Передо мной лежат две книги, очень похожие: посреди однотонной обложки крупно написано слово «Детство». Одна книга библиотечная, заклеена скотчем, даже имени автора не видно. Так что просто — детство. Два детства лежат передо мной.
Кладу руку на книгу Толстого, и кажется, что она гладкая, как весенний лист, как старинная полированная столешница, как тёплый лошадиный бок или рукав шёлкового платья. Счастливая, невозвратимая пора.
Трогаю книгу Горького. Ой, больно! Жжёт и колется. Раскалённое железо, щёлочь, мокрой розгой наотмашь. Невольно задаёшься вопросом: а было ли детство? А может, детства-то и не было?
Однако самая главная разница между этими настолько разными «Детствами», мне кажется, вот в чём. Повествователь у Толстого — взрослый, он оглядывается на затуманенным слезой умиления взором и себя самого видит как бы издалека и сверху. Повествователь у Горького — и есть сам ребёнок, Лексей, Олёша, Лёня, пермяк-солёны уши, голуба душа. Именно и только его чистый взгляд, неутомимый интерес к людям, тонкое сочувствование даже такому, чего пока не понять умишком, освещает всю эту тараканью тьму удивительным светом. Так и выходит, что детство — это не уходящая пора слёз умиления, шалостей и сластей по праздникам, а нечто большее, особое состояние, девство души и сознания. Состояние, когда вокруг не люди, а сказочные богатыри, царевичи, говорящие медведицы — большие, удивительные, сильные существа, несмотря на всю их ничтожность, уныние и слабость.
А ещё: представляете ли вы себе, сколько на самом деле в этой книге скрыто детств?
«Я сама на всю жизнь сирота!» — это мать.
«Я, гляди, на четырнадцатом году замуж отдана, а к пятнадцати уж и родила» — это бабушка.
«Меня так обижали, что, поди-ка, сам господь бог глядел — плакал!» — дед-мучитель.
Рядом с ребёнком все большие становятся по-детски открытыми, настоящими, отпускают на волю исстрадавшуюся душу и рассказывают то, чего самим себе говорить побоялись бы. Тут в этой маленькой книге открывается ещё один потайной простор: невольно окидываешь взглядом всех, о ком здесь рассказано, а мыслью охватываешь всех, о ком не рассказано, — и понимаешь, что всякий и каждый из этих тёмных и злых людей вырос из собственного детства, которое, поди, тоже было не менее тёмным и злым.
Ох ты, Русь, мутный взгляд исподлобья. Что всё это за грязь? Откуда вся эта боль? К чему вся эта сила?
Долго спустя я понял, что русские люди, по нищете и скудости жизни своей, вообще любят забавляться горем, играют им, как дети, и редко стыдятся быть несчастными.

Вот такая книга. «Точно кожу с сердца содрали».

4,6(100 оценок)

Ответ:

тата270

21.02.2022

У головного героя гаряче і любляче серце. Він не терпить несправедливості, він відважний. Часом Міо дуже важко, часом він впадає у відчай і навіть плаче, але все ж таки здійснює свій подвиг і стає героєм. Образ Міо дано в розвитку. Спочатку це самий звичайний хлопчик, але думка про визначене йому подвиг (про нього розповідають в старій легенді, яку нашептав Міо казковий колодязь), про страждання людей надає йому мужності. До кінця твору Міо знаходить і батьківську любов і дружбу, домагається виконання всіх своїх заповітних бажань. Самовідданість, відвага, почуття обов’язку, підтримка друзів ведуть його до перемоги. Образи тітки Едлі та дядька Сікстена Опікуни Mio; не любили хлопчиків; крикливі, постійно сердиті; жадібні; не любили дитячого сміху; жорстокі; постійно ображали Mio; байдужі до долі хлопчика. Образ Юм-Юма Зовнішність — хлопчик дев’яти років, із каштановим чубом та карими очима. Соціальне становище — син садівника. Вчинки — готовий прийти на до Риси характеру: добрий, щирий, кмітливий, любить пригоди, веселий, безкорисливий у дружбі, щедрий, підтримає у складній ситуації, вміє берегти таємниці. Образ тата-короля Тато Mio є королем Країни Далекої. Свого сина він шукав дуже давно, а коли знайшов, був невимовно щасливим. Король дуже любить природу та свій сад. Проте, найбільше він любить свого сина і слухати, як він сміється у саду («…Я люблю пташиний спів, люблю музику своїх срібних тополь, але найдужче люблю слухати, як сміється в садку мій син…») Король щедрий і люблячий батько, підтвердженням цього є той факт, що як тільки він дізнався, що Mio любить коней, то подарував синові золотогривого Міраміса. Mio уже не боїться свого батька, він йому цілковито довіряє. («…Хоч би що я зробив, він дивитиметься на мене ласкавими очима так, як дивився тепер…»). Образ Като Като – жорстокий лицар. Вперше про нього Міо почув від Юм-Юма. «І коли він сказав ці слова, навколо ніби дмухнуло крижаним холодом, і Міраміс затремтів. І мене теж обсипало морозом, коли я вимовив ці слова. – Атож, жорстокий лицар Като,- сказав Юм-Юм, а Міраміс заіржав так, що голос його став схожий на крик». Нонно, пастушок, розповів, що його братів забрав Като. «На ці слова Міраміс за вікном так заіржав, наче хто його вперіщив батогом. Усі ягнята злякано кинулись до своїх матерів, а всі вівці забекали так, наче надійшла їхня остання година». Батько-король розповів Міо про Землю Чужинецьку, що там живе лицар Като. «Коли він вимовив його ім’я, по трояндовому садку ніби промчав лихий вихор. Білі пташки поквапились до своїх гнізд. Жалібник голосно закричав і замахав великими чорними крильми. Багато трояндових квіток миттю зів’яло… І тієї миті в срібних тополях загуло, ніби від бурі. Багато листя з них попадало, і коли воно летіло додолу, здавалося, ніби хтось плакав». Хлопчик Їрі розповів, що його сестричку забрав лицар Като. «Коли він вимовив те ім’я, повітря навколо нас стало холодне, мов крижане. Високий соняшник миттю зів’яв і всох, а метелики, що літали навкруги, попадали і вже не підводились». Злий лицар, володар сусіднього королівства, вторгається у мирне життя чарівної країни. І люди не можуть бути щасливі, бо зло поряд. Като не сприймають ні люди, ні природа. Шлях темного лицаря веде до руйнувань та знищення: Мертвий Ліс, неродюча кам’яна земля, Мертве Озеро, голод, отупілі прислужники, темрява. Образ Като — не конкретний персонаж, швидше, частина загального зла. Це символ, алегорія безжалісної сили, яка прагне знищити кожного, хто не схилиться перед нею, не дозволить перетворити себе на бездушного і бездумного виконавця чужої волі. Спочатку образ здається дуже по-верховим та неглибоким, мальованим лише чорною фарбою, найтемнішою на світі. Але сам Като страждає від свого кам’яного серця не менше, ніж його жертви. І ненавидить більше за всіх лицаря Като лише сам Като. Є злочинці, які розуміють, що вони творять зло, у глибині свого серця прагнуть звільнення від лихого вміння. Це ті, хто став жорстоким від страждань, чия душа скам’яніла. Чи не тому Като викрадав дітей та перетворював їх на птахів, що хотів знайти свою душу, не завжди ж він був лихим? Але зло породжує лише зло. Лише вогняний меч здатний розбити міцну оболонку і визволити з полону пташину людської душі.

Джерело: http://dovidka.biz.ua/mio-miy-mio-golovni-geroyi/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua

4,5(4 оценок)

Это интересно:

Финансы-и-бизнес

24.05.2021

Как получить бесплатные вещи без какого-либо мошенничества: советы и рекомендации...

Стиль-и-уход-за-собой

21.06.2021

Как блокировать удар: советы от профессионалов для самозащиты...

01.10.2020

Как встречаться с парнем из другой школы: советы и техники...

Здоровье