Яри́ло — давній слов'янський бог, що уособлював родючу силу весняного сонця[1]. У балтійських слов'ян Ярилу тотожний Яровит, храм якого існував у Волегасті до ХІІ ст.
Культ Ярила був поширений на Русі дохристиянського часу, однак він перейшов і в християнську традицію, а як пережиток язичницьких часів у деяких місцях України, зокрема на Поділлі, зберігся до ХХ століття у звичаях «похорону Ярила» та «гоніння шуліки» у перший понеділок «петрівки».
Згідно з чеською та польською історіографією та філологією — «яро» від слова «весна», «яро» і в сучасній чеській мові означає весна — в слов'янській міфології бог пробудження природи і родючості, символ сексуальної потужності і покровитель рослинного світу.
Ярило – бог солнца, весны, силы и расцвета жизни. Его отцом считается Велес, а матерью Додола, которая является женой Перуна. Подобная измена стала причиной борьбы между двумя богами на смерть. Славяне считали Ярило символом обновления. С ним ассоциируются только добрые и светлые понятия, к примеру, искренность, чистота, нежность и др.