Про Ахіла автор говорить : прудконогий , богосвітлий, богоподібний, постійні епітети для Гектора: коней баских упокірник, божистий , шоломосяйний , осяйливий . Ахіллу було передбачене довге мирне життя або смерть на війні, але він іде на війну, бо вибрав коротке та уславлене життя. Гектор — троянський вождь, головний захисник міста, він переконаний у справедливості свого місця на війні. Обидва герої гинуть у боротьбі.
І Гектору, і Ахіллу властиві доблесть, пристрасне бажання перемогти і прославитись. Обидва вони мужні, сильні, на їх рахунку багато подвигів та перемог. Вони є гідні супротивники, адже автор порівнює Ахілла з соколом та Гектора з високолетним орлом. Риси характеру Ахілла: мужність, сила, справедливість, егоїзм, почуття власної гідності, почуття героїчної честі , помста, благородство , жорстокість . Гектору притаманні мужність, людяність, жертовність, благородство, сумлінність , стриманість, ніжність , вірність. До рис, що характеризують обох, слід додати їх побожність. Ахілл звертається до богів, зокрема до Зевса. Гомер часто підкреслює побожність Гектора .
Ахілл – улюбленець богів – доблесний воїн , його відвага не знає меж . Він вірний товариш, щирий і чесний. Разом з тим він нетерпеливий, нестримний у своєму роздратуванні, запальний та гнівний. Дуже чутливий в питаннях честі : після образи він відмовляється продовжувати війну, відкидає спроби примирення, хоч це призводить до важких наслідків для війська – гинуть ахейці. Після загибелі свого друга, одержимий жагою помсти, він іде на бій з Гектором, засліплений гнівом , знущається над його тілом . З іншого боку, герой сумує за своїм другом, гірко ридає біля матері , співчуває батькові Гектора. Ми бачимо в серці Ахіла душевну боротьбу між помстою і шляхетністю.
Мужність Гектора – це результат розумної волі. Йому знайоме відчуття страху, але він навчився бути безстрашним. Гектор з сумом у серці залишає батьків, дружину и сина, бо він безмежно вірний обов’язку – захисті Трої. Позбавлений до богів, він віддає своє життя за рідну землю. Гектор людяний. Він ні разу не дорікнув Єлені, пробачає брату та не відчуває ненависті до них , хоч вони були винуватцями Троянської війни. У словах Гектора немає зневаги, зверхності . Він звертається до Ахіллеса як рівний до рівного , Ахіллес же виявляє повну зневагу до супротивника . Людяність Гектора та надмірна гнівливість Ахілла – відмінність між героями Гомера.
Ахілл і Гектор — справжні герої свого часу . Для давніх греків вони були ідеалом воїна, героя, людини.
Сначала погода была хорошая. Однако потом резко похолодало. Иван Великопольский, студент духовной академии, сын дьячка, возвращался домой. Он шелзаливным лугом по тропинке. Молодой человек порядком замерз. Вокруг было пустынно и мрачно. По случаю Страстной пятницы (пятница последней недели перед Пасхой) дома ничего не варили, и мучительно хотелось есть. Молодой человек «думал о том, что точно такой же ветер дул и при Рюрике, и при Иоанне Грозном, и при Петре, и что при них была точно такая же лютая бедность, голод, такие же дырявые соломенные крыши, невежество, тоска, такая же пустыня кругом, мрак, чувство гнета, — все эти ужасы были, есть и будут, и оттого, что пройдет еще тысяча лет, жизнь не станет лучше. И ему не хотелось домой» . Студент подошел к огороду, где старуха по имени Василиса вместе со своей дочерью Лукерьей жгла костер. Иван сказал, что очень холодно. Василиса едва узнала его. Юноша сказал: «Точно так же в холодную ночь грелся у костра апостол Петр. Ах, какая то была страшная ночь, бабушка! До чрезвычайности унылая, длинная ночь! » Затем он вспомнил о Тайной Вечере, когда Петр сказал Иисусу: «С тобою я готов и в темницу, и на смерть» . А Господь ему на это: «Говорю тебе, Петр, не пропоет сегодня петел, то есть петух, как ты трижды отречешься, что не знаешь меня» . Он продолжал рассказывать старухам о том, что было написано в Евангелии. Василиса заплакала. Лукерья молчала. Юноша пожелал вдовам спокойной ночи и пошел дальше. Было уже темно, он еще сильнее замерз. Казалось, что вернулась зима, а ведь послезавтра Пасха. Погода была явно не весенняя. «…Студент думал о Василисе: если она заплакала, то, значит, все, происходившее в ту страшную ночь с Петром, имеет к ней какое-то отношение… » Юноша думал о том, «что если Василиса заплакала, а ее дочь смутилась, то, очевидно, то, о чем он только что рассказывал, что происходило девятнадцать веков назад, имеет отношение к настоящему — к обеим женщинам и, вероятно, к этой пустынной деревне, к нему самому, ко всем людям. Если старуха заплакала, то не потому, что он умеет трогательно рассказывать, а потому, что Петр ей близок, и потому, что она всем своим существом заинтересована в том, что происходило в душе Петра» . Такие мысли вызвали радость в его душе. И дальше, продолжая свой путь, студент «думал о том, что правда и красота, направлявшие человеческую жизнь там, в саду и во дворе первосвященника, продолжались непрерывно до сего дня и, по-видимому, всегда составляли главное в человеческой жизни и вообще на земле; и чувство молодости, здоровья, силы, — ему было только 22 года, — и невыразимо сладкое ожидание счастья, неведомого, таинственного счастья овладевали им мало-помалу, и жизнь казалась ему восхитительной, чудесной и полной высокого смысла» . Главный герой рассказа Чехова «Студент» Иван Великопольский очень молод, он полон жизни, ожидания счастья. Жизнь для него прекрасна, будущее героя видится в веселых, ярких красках. Герой размышляет о событиях древности, о людях, живших много веков назад. Юноша постигает связь веков и поколений. Он понимает, что все происходящее когда-то имеет смысл и для современных людей. Иван в тот день осознал, что правда и красота — главное в жизни человека.
«Фенечке нравился Базаров» , но и она ему нравилась. Он держался с нею «вольнее и развязнее» , их сблизило «отсутствие всего дворянского» . Описанные в начале главы посещения, разговоры, медицинская свидетельства все увеличивающейся взаимной симпатии. Симпатии, которая неизбежно переросла бы в чувство. Если б оно объяснялось объективными причинами, а не сваливалось, порой назло нам, с неба; «болезнью» , от которой нет Так и Фенечка искренне полюбила немолодого Николая Петровича. И вовсе случайно оказалась на месте свидания в саду, в той самой беседке, где когда-то познакомилась с учтивым деликатным гостем. Теперь герой ведет себя попросту непорядочно, грубо, по-лакейски заигрывая. Ему и в голову не пришло, что он в этом самом доме нарушил все правила гостеприимства. Литературоведы раскрыли здесь психологическую подоплеку – потерпев поражение с аристократкой Одинцовой, он хочет проверить, не легче ли завоевать чувства бедной простодушной Фенечки. Оказывается, в любви просто не бывает. «Грешно вам, Евгений Васильич» , – произносит женщина с «неподдельным упреком».Павел Петрович потребовал поединка.
Про Ахіла автор говорить : прудконогий , богосвітлий, богоподібний, постійні епітети для Гектора: коней баских упокірник, божистий , шоломосяйний , осяйливий . Ахіллу було передбачене довге мирне життя або смерть на війні, але він іде на війну, бо вибрав коротке та уславлене життя. Гектор — троянський вождь, головний захисник міста, він переконаний у справедливості свого місця на війні. Обидва герої гинуть у боротьбі.
І Гектору, і Ахіллу властиві доблесть, пристрасне бажання перемогти і прославитись. Обидва вони мужні, сильні, на їх рахунку багато подвигів та перемог. Вони є гідні супротивники, адже автор порівнює Ахілла з соколом та Гектора з високолетним орлом. Риси характеру Ахілла: мужність, сила, справедливість, егоїзм, почуття власної гідності, почуття героїчної честі , помста, благородство , жорстокість . Гектору притаманні мужність, людяність, жертовність, благородство, сумлінність , стриманість, ніжність , вірність. До рис, що характеризують обох, слід додати їх побожність. Ахілл звертається до богів, зокрема до Зевса. Гомер часто підкреслює побожність Гектора .
Ахілл – улюбленець богів – доблесний воїн , його відвага не знає меж . Він вірний товариш, щирий і чесний. Разом з тим він нетерпеливий, нестримний у своєму роздратуванні, запальний та гнівний. Дуже чутливий в питаннях честі : після образи він відмовляється продовжувати війну, відкидає спроби примирення, хоч це призводить до важких наслідків для війська – гинуть ахейці. Після загибелі свого друга, одержимий жагою помсти, він іде на бій з Гектором, засліплений гнівом , знущається над його тілом . З іншого боку, герой сумує за своїм другом, гірко ридає біля матері , співчуває батькові Гектора. Ми бачимо в серці Ахіла душевну боротьбу між помстою і шляхетністю.
Мужність Гектора – це результат розумної волі. Йому знайоме відчуття страху, але він навчився бути безстрашним. Гектор з сумом у серці залишає батьків, дружину и сина, бо він безмежно вірний обов’язку – захисті Трої. Позбавлений до богів, він віддає своє життя за рідну землю. Гектор людяний. Він ні разу не дорікнув Єлені, пробачає брату та не відчуває ненависті до них , хоч вони були винуватцями Троянської війни. У словах Гектора немає зневаги, зверхності . Він звертається до Ахіллеса як рівний до рівного , Ахіллес же виявляє повну зневагу до супротивника . Людяність Гектора та надмірна гнівливість Ахілла – відмінність між героями Гомера.
Ахілл і Гектор — справжні герої свого часу . Для давніх греків вони були ідеалом воїна, героя, людини.
Объяснение: