Для чого я живу?
Від початку до кінця людина йде по стежці життя. Кожен проходить її по-своєму. І у кожного з самого народження і до смерті є призначена смуга подій, яка може зазнавати змін з боку самої людини, вона ж наділяє наше життя певним змістом. Багато хто з нас шукають той самий вектор життєвих зусиль, спрямованих на досягнення поставлених цілей, а хтось знаходить його відразу і рухається по ньому все своє життя. Але варто жити тільки заради самореалізації? Хіба ми народжені лише для здійснення власних бажань?
Я вважаю, що основна мета людського життя — щастя. Це очевидно. Незалежно від того, хто ми — атеїсти або віруючі, буддисти або християни, — всі ми шукаємо чогось кращого в житті. Таким чином, на мою думку, основний рух в нашому житті — це рух до щастя…
На мій погляд, будь-яка людина має розвиватися морально і виховуватися, тим самим шукати свій життєвий шлях і його сенс. Не варто забувати про те, що ми всі народжені рівними, і кожен з нас може внести свій внесок у розвиток людства. Будь в змозі дарувати добро і любов, незважаючи на навколишній «зміг» нашого сучасного суспільства. Часто здається, що легше бути нечесним, недобросовісним, непорядним, щоб досягати своїх цілей, нехай і корисливих шляхом. Але не треба шукати легких шляхів, адже вони не завжди так легкі. За будь-яке діяння миттєво діє наслідок, все в житті знаходиться в рівновазі, і це слід пам’ятати!
Життя — цікава штука, яку я повинен тримати в їжакових рукавицях, завжди передбачаючи від неї несподівані повороти подій. Тільки впевненим кроком, переступаючи через всі перепони, я досягну настільки бажаною нагороди, яка дасть мені можливість рухатися далі по дорозі моїй долі. А хто і що дає мені цю впевненість? Із-за чого я продовжую йти не зупиняючись?
Заради великих і маленьких миттєвостей, заради дива, заради чарівництва, я продовжую мій шлях з тих, хто дарує мені свої усмішки і гріє своїм теплом, хто потребує мене, вірить, сподівається, шукає в кожному погляді перехожого. Я живу заради рідних і близьких, можливо це так, але є суть глибше?
Все моє життя складається з незабутніх відчуттів і численних миттєвостей, які дають мені прагнення відчути їх ще раз повторити те, що не забуду ніколи. Це і становить моє щастя, заради цього я щодня встаю і проробляю певне коло дій, заради цього я кожен день живу. Саме щастя — не просто промені сонця в безпросвітні будні, це рівновага моєї душі, яка постійно говорить мені: дихай, живи, люби!
Для чого я живу? Для усвідомлення того, що я цілком щасливий і щасливі всі, хто оточує мене.
Часом в моєму житті з’являються чорні смуги, мене переслідує невдача, оточують програші, але тільки завдяки цьому, я починаю по-справжньому цінувати своє щастя, добиватися його і творити. Як казав один з письменників: «Щастя не шукають, як золото або виграш. Його створюють самі ті, у кого вистачає сил, знання і любові».
Я живу, щоб знайти в собі сили, здобути знання, відшукати любов і створити щастя!
Развлекались дядья и Цыганок в повести ,,Детство" Горького "негусто": " каждый вечер устраивали что-нибудь обидное и злое". Цыганок (Иван) - второстепенный герой повести Максима Горького "Детство". Иван - подкидыш, "раннею весной, в дождливую ночь, его нашли у ворот дома на лавке". Цыганок работает в красильне деда в бытовых делах и др. Прозвали его Цыганком за смуглую кожу, чёрные волосы и, конечно, за то, что был он нечист на руку: "Бабушка объяснила мне, что Цыганок не столько покупает на базаре, сколько ворует. - Даст дед ему пятишницу, он на три рубля купит, а на десять украдёт. Любит воровать, баловник! Раз попробовал - ладно вышло, он и взял воровство в обычай". Внешность у Цыганка была привлекательная: "Квадратный, широкогрудый, с огромной кудрявой головой, он явился под вечер, празднично одетый в золотистую, шёлковую рубаху штаны и скрипучие сапоги гармоникой. Блестели его волосы, сверкали раскосые весёлые глаза под густыми бровями и белые зубы под чёрной полоской молодых усов, горела рубаха, мягко отражая красный огонь неугасимой лампады". Речь Цыганка - весёлая, живая, лукавая. Цыганок оказал большое влияние на развитие характера Алёши Пешкова. Он был одним из его близких друзей. Цыганок учил Алёшу правильно вести себя во время порки ему в случае со скатертью и так далее. Все жители дома относились к Цыганку особенно" "Дедушка кричал на него не так часто и сердито, как на сыновей Дядья тоже обращались с Цыганком ласково, дружески и никогда не шутили с ним, как с мастером Григорием, которому почти каждый вечер устраивали что-нибудь обидное и злое". Автор уважает Цыганка за его "золотые руки", за его честность по отношению к хозяевам (бабушке и деду) . Умер Цыганок в субботу, в начале зимы. Цыганку дяде Якову нести крест, на могилу его жены. Цыганок поскользнулся, его придавило крестом. Похоронили его незаметно, не памятно.
ответ: задание 4 на стр 68:
Князь оплакивает павших "Кто не восплачется о такой погибели? Кто не возрыдает о стольких людях народа провославного?", «словно труба, рать возвещающая, словно орган, сладко вещающий». Он хоронит убитых, собирает оставшихся в живых, утешает их. Плач князя Ингваря Ингваревича наполнен чувством глубокого уважения к погибшим. Более всего печалит его душу, что погибли люди рязанские: братья его, князья, бояре, воеводы и все воинство.
2) Оссобености: он говорит с погибшими, молится, спрашивает у них за что они умерли, также говорит что сам хочет умереть, он долго стоит, плачет, молится и скорбит о погибших.