Йоанна Ягелло. Кава з кардамоном. – Л.: Урбіно, 2013. – 240 с.
Почавши читати нову книгу сучасної польської письменниці Йоанни Ягелло в чудовому українському перекладі фахівців львівського видавництва «Урбіно», я відчув дивний мікс цікавості та остраху, адже ніколи раніше не стикався із рецензуванням підліткової літератури.
Першою особливістю, що привернула мою увагу, стала своєрідна композиція роману, адже назвами розділів книги є місяці року, коли відбувалися певні події в житті 15-річної учениці гімназії Ліни. Дівчинка ніколи не відчувала підтримки та взаєморозуміння в сім’ї, оскільки мама завжди була зайнята важливою роботою, щоб забезпечити добробут Ліни та її молодшого брата Кая. Тепер мама мусить поїхати з Польщі надовго, і всі хатні турботи та догляд маленького брата важким тягарем лягають на тендітні плечі дівчинки. І хоч вітчим та бабусі доволі прихильно ставляться до Халіни, їй бракує уваги та тепла. Крім того, в Халіни постійно виникає відчуття, що дорослі мають певну родинну таємницю, яку прагнуть ретельно приховати і бояться її викриття.
У школі – суцільні контрольні і проблеми перед випускними іспитами, стосунки із найкращою подругою Наталею – безнадійно зіпсовано, а хлопець Андріан, якого Лінка досі вважала лише своїм другом, ставиться до неї якось інакше… Можливо це і є кохання, чи лише гра її бурхливої уяви?
Ліна у всьому почувається винною і, щоб відволіктися від суперечливих думок, вирішує поїхати в село до бабусі, адже так давно не провідувала її. Саме там дівчина випадково знаходить мамину фотографію, на якій добре видно вагітність її мами, а отже в Халіни десь є сестра чи брат, з яким дівчина так давно мріє поговорити, поділитися власними радощами і печалями, але чому дорослі стверджують, що дитина померла і що з нею сталося насправді?..
Героїня прагне дізнатися правду попри все, тому починає довгі пошуки – їде до краківського дитбудинку, але там їй відмовляються до посилаючись на таємницю всиновлення.
На тлі розповіді про проблеми і життя дівчинки-підлітка, авторка, ніби за читача стати безпосереднім учасником подій і замислитися над проблемами, що ніколи не втратять актуальності у сучасному світі: прірва відчуження і нерозуміння між батьками та дітьми, прагнення підлітків знайти себе у не вирі життєвих проблем та амурних переживань, проблема сімейних таємниць, які руйнують родинний затишок. Як знайти правильне рішення і вірний вихід із складних ситуацій – неодмінно підкаже прекрасна літературна новинка, що смакує приємно і легко, наче гаряча кава з кардамоном!
У тексті книги можна певні тенденції поняття «Нонконформізму», яке ввів у літературу англійський письменник Джером Девід Селінджер у своєму романі «Над прірвою у житі», адже, по суті, Лінка Йоанни Ягелло, як і Голден Коліфілд Селінджера бунтує і висловлює власний протест проти аморального і бездушного світу дорослих.
О том, что человек и природа связаны неразрывными нитями, писали и говорили в веке все наши классики, а философы конца XIX — начала XX века даже установили связь между национальным характером и образом жизни русского человека, природой, среди которой он живет.
.
Погибающее Аральское море и Чернобыль, загрязненный Байкал и высыхающие реки, наступающие на плодородные земли пустыни и страшные болезни, появившиеся только в XX веке, — вот лишь немногие “плоды” человеческих рук. А таких, как Астров, слишком мало, чтобы остановить разрушающую деятельность людей.
Тревожно зазвучали голоса Троепольского и Васильева, Айтматова и Астафьева, Распутина и Абрамова и многих, многих других. И возникают в русской литературе зловещие образы “архаровцев”, “браконьеришек”, “туристов-транзистор-щиков”, которым “сделались подвластны необъятные просторы”. “На просторах” они так резвятся, что за ними, как после Мамаева войска, — сожженные леса, загаженный берег, дохлая от взрывчатки и отравы рыба”. Люди эти потеряли связь с землей, на которой они родились и выросли.
Голос сибирского писателя Валентина Распутина в повести “Пожар” звучит гневно и обличающе против людишек, которые не помнят родства своего, своих корней, истока жизни. Пожар как возмездие, обличение, как сжигающий огонь, уничтожающий на скорую руку построенное жилье: “Горят лес-промхозовские склады в деревне Сосновка”. Повесть, по замыслу писателя, созданная как продолжение “Прощания с Матерой”, говорит о судьбе тех, кто ...предал свою землю, природу, самую человеческую суть.
Природа беззащитна, она нуждается в нашей Но как порой обидно за человека, который отворачивается, забывает о ней, обо всем добром и светлом, что только есть в ее недрах, и ищет свое счастье в ложном и пустом. Как часто мы не прислушиваемся, не хотим слышать сигналы, которые она без устали посылает нам.
Свои размышления я хочу завершить словами из рассказа Виктора Астафьева “Падение листа”: “Пока падал лист; пока он достиг земли, лег на нее, сколько же родилось и умерло на земле людей? Сколько произошло радостей, любви, горя, бед? Сколько пролилось слез и крови? Сколько свершилось подвигов и предательств? Как постигнуть все это?