Вони ступали , кульгаючи до річки…. Обидва були стомлені й виснажені, з обличчя не сходив вираз тупого терпіння, що його карбують тривалі знегоди».
«Вони йшли, нахиливши низько плечі, а ще нижче голову, втупившись очима в землю».
Але шлях додому був тривалий, важкий і небезпечний. Та вони обов’язково його подолають. Двоє чоловіків миля за милею долали безкраю північну пустелю, ворожу і безжалісну до людей….
Портрет головного героя: «Його штани подерлися об гостре каміння , з колін сочилася кров, залишаючи червоні сліди. Тоді він поклав клунок на землю й почав підкрадатись до птахів плазом, як кіт до горобця », «Він з»їв пташенят куріпки жадібно, вкидаючи їх в рот , вони хрупали на зубах, немов яєчні шкаралупи», «Він трясся, наче паралітик»
Тільки життя змушує страждати. Померти не боляче. Померти – заснути. Смерть – це значить кінець, спокій. Чому ж тоді йому не хочеться вмирати?
Він розпакував тюк і перш за все порахував, скільки у нього сірників. Їх було шістдесят сім. Щоб не помилитися, він перераховував три рази. Він розділив їх на три купки і кожну загорнув у пергамент; один згорток він поклав в порожній кисет, другий – за підкладку зношеної шапки, а третій – за пазуху. Коли він виконав все це, йому раптом стало страшно; він розгорнув усі три згортки і знову перерахував. Сірників було як і раніше шістдесят сім.
Він уже не боровся, як борються люди. Це саме життя в ньому не хотіло гинути і гнало його вперед
Навіть вмираючи, він не підкорявся смерті
Але як не важко було йому йти, ще важче було переконати себе в тому, що Білл його не кинув, що Білл, звичайно, чекає його біля криївки. Він повинен був так думати, інакше не мало ніякого сенсу боротися далі, – залишалося тільки лягти на землю і померти.
Объяснение:
Это произведение заставляет задуматься, нас читателей, о настоящей любви. Соловей услышав историю студента, полетел искать эти красные розы, которые так сильно могли студенту. И вот найдя куст этих роз, между соловьем возникает вопрос, жизнь или эта красная роза. Соловей решается студенту, и отдаёт свою жизнь ради него. Когда на небе засияла луна, Соловей прилетел к розовом кусту, сел к нему на ветку и прижался к его шипу. Он пел кусту о любви мужчины к девушке. И последнее дыхание, последние секунды жизни соловья,и только лежит тело соловья и красная роза. И все это было ради любви.
Можно лучший ответ и ^o^
Он был лет сорока, росту среднего, худощав и широкоплеч. В черной бороде его показывалась проседь, живые большие лаза так и бегали. Лицо его имело выражение довольно приятное, но плутовское. Волоса были обстрижены в кружок…» Кому не знаком этот портрет Емельяна Пугачева, набросанный рукою Пушкина в повести «Капитанская дочка»? Однако, не всем известно, что Александром Сергеевичем руководило ни одно только поэтическое воображение: описывая внешность знаменитого крестьянского бунтаря, «сего дерзостного Икара ко Солнцу возлетающего» (как писал о нем в своих стансах Сумароков), поэт имел перед глазами гравированную копию с прижизненного портрета Емельяна Пугачева. Эта копия, или вернее несколько копий были заказаны самим Пушкиным, гравировались в Париже и уже в середине XIX века почитались редкостью и такою же святыней, как все, что было связано с именем великого поэта.