Рады, рады, рады
Светлые берёзы,
И на них от радости
Вырастают розы.
Рады, рады, рады
Тёмные осины,
И на них от радости
Растут апельсины.
То не дождь пошёл из облака
И не град,
То посыпался из облака
Виноград.
И вороны над полями
Вдруг запели воробьями.
И ручьи из-под земли
Сладким мёдом потекли.
Куры стали павами,
Лысые — кудрявыми.
Даже мельница — и та
Заплясала у моста.
Так бегите же за мною
На зелёные луга,
Где над синею рекою
Встала радуга-дуга.
Мы на радугу
вска-ра-б-каемся,
Поиграем в облаках
И оттуда вниз по радуге
На салазках, на коньках!
Трагедія «Гамлет» – середньовічна легенда Шекспіра, що описує поламану долю головного героя Гамлета, внутрішній світ якого зазнав нищівних ударів долі. Ця глибока, філософська натура, що вирізнялась своїми гуманістичними поглядами на світ була розчарована в житті, адже після підлого вбивства батька не залишалось нічого окрім відчаю та жаги помсти.
Окрім цього Гамлету доводиться визнати зраду матері, яка знову вийшла заміж, і він не може їй вибачити цього низького вчинку. Стосунки з Офелією так і не склались. Можливо тому,що доля так вирішила, а можливо тому, що всі ті переживання, які захоплювали душу юнака негативно відобразились на його ставленні до коханої.
Якщо розглядати особистість Гамлета з психологічної точки зору, треба сказати, що він відрізнявся певним благородством, розумінням та повагою до інших в не залежності від того, до якої соціальної ланки входить особистість. Це видно не тільки з його поведінки, але й з того, що найкращим його другом був простий студент. Гамлет в епоху Відродження відносився до високоморальних та витончених людей, для яких неприйнятні будь-які прояви зла, особливо якщо це стосується
зради в середині сім’ї.
Жага помсти за батька розвиває в Гамлеті ще більше філософських думок. Він все більше визнає свою незначущість в контексті світу, свою безсильність в порівнянні з суспільним злом. Він не міг повірити в те, що високі людські почуття втрачають свою значущість, що все менше місця залишається правді, дружбі, коханню, вірності та справедливості. Здавалось, що світ перевернувся. Але ні, насправді його світ просто зник, він зламався. Зламався тому, що з самого початку він не хотів бачити негативних моментів, які і так були в суспільстві, а з часом стали тільки посилюватись.
В даному випадку суть трагедії полягає в тому, що Гамлет ставить собі зависокі цілі. Справа не в тому, що у нього слабкий характер, як вважають деякі, і якщо розібратись то це далеко не так. Справа в тому, що він намагається воювати з дуже масштабними та непереборними проблемами. Йому невідомі та чужі поняття норм, моралей та цінності оточуючих, його гнітять особливості суспільства, яке для нього виявляється злим, жорстоким, несправедливим, аморальним та брехливим. Визнаючи свою безсилість Гамлету доводиться миритись з вседозволеністю народу, з тим, що покарання своїх ворогів зробить Гамлета таким самим як і інші.
Андрей Гаврилович Дубровский - поместный дворянин, ровесник и приятель Троекурова. «Будучи ровесниками, рожденные в одном сословии, воспитанные одинаково...» , имея похожие характеры и наклонности, Троекуров и Дубровский-старший по-разному смотрели на крестьянина и на смысл жизни. Крестьян своих кистеневский барин не притеснял, поэтому и они относились к нему с любовью и уважением. Отношение Троекурова к крепостным крестьянам Андрей Гаврилович осуждал, потому и сказал своему другу: «...псарня чудная, вряд людям вашим житье такое ж, как вашим собакам» . Так же любя, как и Троекуров, охоту, Дубровский, однако, относился к праздным и разгульным попойкам соседа неблагосклонно и с неохотой посещал их. Через сравнение образа Андрея Гавриловича с Кириллой Петровичем легко понять, что за человек был Дубровский-старший. Это человек гордый, не лишенный чувства собственного достоинства, а это качество, как известно Пушкин ставил во главу угла. Ни в первые годы своей жизни в поместье, ни потом Андрей Гаврилович не соглашался воспользоваться дарами, которые предлагал ему Троекуров. Дубровскому не было свойственно лицемерие, он спокойной высказывал свои мысли Троекурову, в отличие от других помещиков.
Владимир Дубровский появляется в произведении, когда отец становится совсем плох и нянька Егорова отправляет письмо Дубровскому-младшему, корнету и бывшему выпускнику Кадетского корпуса. Владимир тут же приезжает к отцу. Этот факт уже говорит о многом, сын любит своего отца и обеспокоен его состоянием. Тем более, именно из-за смерти отца Дубровский решает стать таким, каким мы видим его на протяжении романа. Андрей Гаврилович стал жертвой ужасной несправедливости и предательства и не смог пережить этого. Но нельзя было оставить поступок Троекурова безнаказанным. Владимир, как человек в высший степени гордый и честный, не мог смириться с оскорблением имени отца, а значит, и своего.
Дубровский-старший и его сын как два капли воды похожи друг на друга, сын как бы является продолжением отца. Но между ними есть одно существенное отличие - Владимир более решителен и готов к действию, более при к жизни, чем отец. Настойчиво и верно идет Дубровский к своей главной цели — отомстить виновнику всех своих бед Кириле Петровичу Троекурову. Однако судьба подготовила ему новое испытание — любовь к Маше Троекуровой.
Сравнив образы Дубровского-старшего и его сына, могу сделать вывод, что один является дополнением другого. Владимир отстаивает честное и доброе имя семьи, приобретенное Андреем Гавриловичем. Но образ Владимира развивается на протяжении романа, он более хитер, умен, при к жизни. Их объединяет чувство собственного достоинства и благородство.
Объяснение: