«Епічний театр» (нім. episches Theater) — театральна теорія драматурга і режисера Бертольта Брехта, що зробила значний вплив на розвиток світового драматичного театру[1]. Теоретично розроблені Брехтом методи побудови п'єс і спектаклів: поєднання драматичної дії з епічною розповідною, включення в спектакль самого автора, «ефект очуження» як б представити явище з несподіваного боку, а також принцип «дистанціювання», що дозволяє акторові висловити своє ставлення до персонажа, руйнування так званої «четвертої стіни», що відокремлює сцену від залу для глядачів, і можливість безпосереднього спілкування актора з глядачем — міцно увійшли в європейську театральну культуру.
Свою теорію, що спирається на традиції західноєвропейського «театру вистави», Брехт протиставляв «психологічному» театру («театру переживання»), який пов'язують зазвичай з ім'ям К. С. Станіславського, саме для цього театру розробив систему роботи актора над роллю. При цьому сам Брехт, як режисер, в процесі роботи охоче користувався і методами Станіславського і корінну відмінність бачив у принципах взаємин між сценою і залом для глядачів, в тому «надзавданні», заради якого ставиться спектакль. В останні роки Брехт готовий був відмовитися від терміну «епічний театр», як занадто розпливчастого, але більш точної назви для свого театру не знайшов [2]. Ідеї Брехта захопили найбільших театральних режисерів другої половини XX століття, Жан Люк Годар переніс їх і в кінематограф [3]; але сформульовані драматургом принципи були розраховані на тих, хто, за його словами, «заслуговує звання художника», і найменш продуктивним виявилося буквальне слідування його теоретичним есе.
Этих дней не смолкнет слава! С каждым годом мы все дальше и дальше уходим от военной поры. Но время не имеет власти над тем, что люди пережили в войну. Это было очень трудное время. Советский солдат умел смело смотреть в глаза смертельной опасности. Его волей, его кровью до¬быта победа над сильным врагом. Нет границ величию его подвига во имя Родины, как нет границ величию трудового подвига советского народа."Все для фронта, все для победы! " - этот лозунг стал глав¬ным с первых дней войны для людей, заменивших рабочих, ушедших на фронт. Женщины и подростки стали главной си¬лой на трудовом фронте. Мои земляки - волжане сделали много для победы над фаши¬стской Германией. С запада страны в Куйбышев было эвакуировано много военных заводов. Куйбышев стал важным индустриальным центром. Я читал много рас¬сказов о том, как мальчишки военнойпоры простаивали за станками по двенадцать - четырнадцать часов для того чтобы их отцы и братья скорее вернулись с фронта. По фронтовому трудилась молодежь и на селе. Ведь для фронто¬виков и для рабочих нужен был хлеб. Школьники взрослым растить и убирать урожай. Они пропалывали посевы, косили сено, убирали овощи.В области стали создаваться женские тракторные бригады. Моя бабушка, Тимрязанская Мария Ивановна, работала в женской тракторной бригаде Галины Лазаревой. Это была первая женская тракторная бригада, созданная в Ставропольском районе во время войны. Бабушка закончила школу механизаторов, работала штурвальным на комбайне, а потом трактористкой на "Универсале".Работать нужно было от темна до темна. В осенне-зимнюю пору нужно было заниматься ремонтом техники. Помещения были холод¬ными. Бабушка рассказывала, что даже ноги примерзали к сапогам. Но нужно было работать, ведь на фронте гибли люди. К сожалению, ба¬бушка рано ушла из жизни, а я так мало слышал ее рассказов. Уже десятилетия отделяют нас от суровых дней войны.
Объяснение:
«Епічний театр» (нім. episches Theater) — театральна теорія драматурга і режисера Бертольта Брехта, що зробила значний вплив на розвиток світового драматичного театру[1]. Теоретично розроблені Брехтом методи побудови п'єс і спектаклів: поєднання драматичної дії з епічною розповідною, включення в спектакль самого автора, «ефект очуження» як б представити явище з несподіваного боку, а також принцип «дистанціювання», що дозволяє акторові висловити своє ставлення до персонажа, руйнування так званої «четвертої стіни», що відокремлює сцену від залу для глядачів, і можливість безпосереднього спілкування актора з глядачем — міцно увійшли в європейську театральну культуру.
Свою теорію, що спирається на традиції західноєвропейського «театру вистави», Брехт протиставляв «психологічному» театру («театру переживання»), який пов'язують зазвичай з ім'ям К. С. Станіславського, саме для цього театру розробив систему роботи актора над роллю. При цьому сам Брехт, як режисер, в процесі роботи охоче користувався і методами Станіславського і корінну відмінність бачив у принципах взаємин між сценою і залом для глядачів, в тому «надзавданні», заради якого ставиться спектакль. В останні роки Брехт готовий був відмовитися від терміну «епічний театр», як занадто розпливчастого, але більш точної назви для свого театру не знайшов [2]. Ідеї Брехта захопили найбільших театральних режисерів другої половини XX століття, Жан Люк Годар переніс їх і в кінематограф [3]; але сформульовані драматургом принципи були розраховані на тих, хто, за його словами, «заслуговує звання художника», і найменш продуктивним виявилося буквальне слідування його теоретичним есе.