УМОВНІ ПОЗНАЧЕННЯ
1. Софіївський собор
2. Дзвіниця
3. Будинок митрополита
4. Трапезна
5. Братський корпус
6. Бурса
7. Консисторія
8. Південна в'їзна башта
9. Брама Заборовського
10. Келії
11. Меморіальний знак на честь бібліотеки XI ст.
12. Каса музею
13. Кіоск сувенірів
Пам'ятки архітектури
Інші будівлі
Маршрут екскурсії
Теги: план Софії Київської, Софія Київська план заповідника, Софіївський музей
Объяснение:
15 октября 1814 - 27 июля 1841
В один день стихотворение «Смерть Поэта» сделало Лермонтова знаменитым.
Впервые Лермонтов сослан на Кавказ в 1837 году за стихотворение «Смерть поэта», которое явилось ответом на трагическую гибель А. С. Пушкина.
Пушкину и его смерти
М. Ю. Лермонтов в стихотворении "Смерть поэта" использует разнообразные средства художественной выразительности:
метафору («на ловлю счастья и чинов» , «Свободы, Гения и Славы палачи») ,
сравнения («Угас, как светоч, дивный гений») ,
эпитеты («гордой головой» , «смелый дар» , «дивный гений» , «чудной силой») ,
анафору («Зачем он руку дал клеветникам ничтожным, Зачем поверил он словам и ласкам ложным…») ,
ассонанс («Поникнув гордой головой») ,
аллитерацию («Пал оклеветанный молвой»).
В стихотворении сплелись две поэтические интонации: лирически-проникновенная там, где воспевается Пушкин, и ораторская,
обличительная, гражданская, когда идёт речь о его убийцах.
В первой части оно похоже на элегию. В ней поэт размышляет о том,
кем и как был убит А. С. Пушкин. В этой части Лермонтов восторженно говорит о поэте и глубоко скорбит о его гибели.
Это отношение к Пушкину сказывается в подборе выразительных
средств языка и ярких эпитетов.
Эпитеты “свободный, смелый дар, звуки грудных песен”, сравнения “угас, как светоч, дивный гений”.
В это время и было создано стихотворение «Узник». Главная тема стихотворения «Узник» — тема свободы, ярко воплощенная в образе орла. Орел — пленник, как и лирический герой. Он вырос и вскормлен в неволе, он никогда не знал свободы и тем не менее стремится к ней.
Выделим ключевые слова 1-й части (обведём синим цветом): сиянье, день, девица, конь, ветер. Если в «Узнике» А.С. Пушкина в начале стиха мы увидели удвоение образа неволи (узник и орёл), то здесь некое удвоение свободы «сиянье дня». Сиянье – яркий свет, свечение, блеск; день – светлое время суток.
С первых строк стихотворение наполнено жизнью, движением, желанием. На это указывают глаголы повелительного наклонения: отворите, дайте. Эти глаголы обвели чёрным («узник в темнице») и синим («желания, переносящие на волю»)
Выделим чёрным слова-узника (мне, темница, я ). Рассказ ведётся от первого лица, все мысли образы мечты принадлежат герою стихотворения, узнику, в отличие от героев А.С.Пушкина. Обратим внимание на то, что слова «темница» и «сиянье дня» оказались рядом. Эти слова мы можем назвать текстовыми антонимами. Темница – сиянье дня, соотношение воля – неволя. Сразу видим приём антитезы. Контраст лежит в основе всего стихотворения. Впрочем, как и в нашем сознании (см. начало первого урока В.К.).
Постоянные эпитеты «черноглазую, черногривого, младую » делают образы стиха народными, фольклорными. Иван-царевич, чтобы стать счастливым, добыл коня, Елену Прекрасную и жар-птицу. Герой стихотворения хочет улететь. Сравнивает себя с ветром. В фольклоре сон, в котором скачешь на прекрасном коне, предвещает исполнение желаний, возвышение.
Обстоятельства времени действия (прежде, потом ) указывают на последовательность событий, их реальность. Рифма последних строчек держится на глаголах, что усиливает полноту чувств (поцелую, вскачу, улечу ) динамику, веру в мечту.
Вторая часть стихотворения «Свобода недосягаема». Проследим как меняется настроение, мироощущение героя в этой части.
Выделив слова темницы и свободы, увидим, что слов, концептуально связанных с темницей, стало больше: три в первой строфе (отворите, темницу, дайте ), шесть во второй (тюрьма, дверь тяжёлая, замок, далёко, узда ). Слова свободы остались прежними, народными, песенными. Они повторяются: черноокая, конь, ветер. Ощущение народной песни усиливают гласные и преобладание сонорных мягких согласных [н, н к, м, ч, л, л ]
Строфа начинается противительным союзом «но». Он и задаёт идею всего стиха. Обстоятельства места «высоко», «далёко» делают мечты героя недосягаемыми. И даже окно – связь с миром – не становится таковым, оно «высоко». Значит, герой находится внизу, в подвале. Ему ничего не видно. Именное сказуемое (тяжёлая ) и несогласованное определение (с замком ) усиливают ощущение неволи, ограниченность пространства, в котором находится узник.
Объяснение:
Розмірковуючи про свої твори, Шолом-Алейхем писав, що сприймає слово «роман» і як художній твір, і як історію кохання. У «Пісні над піснями», як у жодному з інших творів письменника, передане це розуміння роману, адже це оповідь про чаклунство, таїну зародження кохання і про його втрату. Роман Шолом-Алейхема нагадує поему про кохання, багату метафорами і символами. Кожна глава схожа на строфу ліричного вірша. «Юнацький роман» Шолом-Алейхема ліричний, сповнений світлого суму, посмішки, чарівності.
Перед нами — початок юного життя, коли найчарівніші мрії можуть здійснитися — і вже здійснюються у коханні Шимека і Бузі. Але закони світу не збігаються із внутрішніми законами людини, і мрійник Шимек виявляється надто слабким, щоб протистояти їм. Батько Шимека вважає, що син його зрадив заповіти давнини, але сам юнак розуміє, що трагедія його життя полягає у тому, що він не зміг втримати кохання, котре ще тільки зароджувалося, не звільнив свою царівну.
Твір Шолом-Алейхема має підзаголовок «юнацький роман», адже тема юнацтва, втілена у цьому романі, хвилювала письменника протягом усього його творчого шляху. У «Пісні над піснями» Шолом-Алейхем простежує долю своїх головних героїв від їхніх дитячих чарівних ігор і казок, коли почуття кохання лише зароджується, до дорослого життя, прощання з дитинством. У фіналі Шолом-Алейхем називає свій твір «істинним, скорботним романом»: кохання-чарівність — то лише останній сонячний промінь дитинства, порівняно з яким усе життя — призахідні сутінки.
Отже, твір Шолом-Алейхема — це роман про роман: ліричний роман про трагічний роман, про нездійсненне кохання. У дитинстві Шимек і Бузя були господарями свого світу: «наш дім — палац. Я — принц. Бузя — принцеса… це наше небо, наш вітерець, наші пташки — усе наше, наше, наше!». Вони були з’єднані у ньому, як закохані Соломон та Суламіт у біблійній «Пісні над піснями». Але Бузя уже в дитинстві зіткнулася із жорстокістю світу: батько її утонув, а мати покинула її.
Шимек відчуває ворожість світу, коли дитинство уже в минулому, а кохання втрачене: «наш двір уже не виноградник Царя Соломона, що в «Пісні над піснями». Колоди і дошки… вже не кедри і буки… Гора, що за синагогою, вже не гора Ливанська… Куди подівся мій юний, свіжий, ясний і світлий світ, мій світ із «Пісні над піснями»?». Навколишній світ втратив своє метафоричне, символічне звучання.
Оповідь ведеться від першої особи, і завдяки особливостям оповіді — зверненням до читача і повторам — читач стає слухачем, майже співбесідником автора. Оповідач час від часу повертає нас до початку роману, який був для нього початком, джерелом і прекрасної мрії, і невтоленної печалі,— адже «початок, найпечальніший початок, кращий за найрадісніший кінець».
Символіка і поетична мова роблять роман схожим на ліричний вірш: серед казкових володінь Шимека «великий луг, який тягнеться безкінечно, зеленим килимом укритий, жовтими ромашками вкритий, червоними квіточками уквітчаний».
Роман пройнятий не лише символікою біблійної «Пісні над піснями», але й фольклорними, авторськими символами: це образи казок із «Тисячі й однієї ночі», які Шимек розповідає Бузі (історії про царівну, країну карликів, політ над хмарами), вогники святкових свічок і пасхальні молитви, символи західного сонця, чарівної гірки. Образ сонця, як і біблійний образ Суламіти, пов’язаний із героїнею роману: «Хмаринка майнула по її прекрасному личку. І мені здається, ніби сонце раптово заховалося…Бузя перестала плакати, і вже ожило. Сонце сяяло, як і раніше». Образ Бузі, як сонце, освітлює життя ліричного героя, Шимека, але дівчина, ніби сонце, йде за горизонти: в останній частині роману Шимек залишається сам і може лише згадувати про свою ніжну Суламіт.
Мрія про ідеальне кохання залишається нереалізованою, але у фіналі оповідач знову повертається до початку свого роману і свого життя — адже «початок, найпечальніше начало, краще за найрадісніший кінець». Які радощі і печалі не принесе подальша доля герою роману, його чарівна дитяча казка залишиться в його пам’яті.
Ліричний роман Шолом-Алейхема — один із найпоетичніших творів єврейської літератури. «Пісня над піснями» написана прозою, але мова й образи уподібнюють твір до прекрасної пісні про кохання .
Объяснение:
УМОВНІ ПОЗНАЧЕННЯ
1. Софіївський собор
2. Дзвіниця
3. Будинок митрополита
4. Трапезна
5. Братський корпус
6. Бурса
7. Консисторія
8. Південна в'їзна башта
9. Брама Заборовського
10. Келії
11. Меморіальний знак на честь бібліотеки XI ст.
12. Каса музею
13. Кіоск сувенірів
Пам'ятки архітектури
Інші будівлі
Маршрут екскурсії
Теги: план Софії Київської, Софія Київська план заповідника, Софіївський музей
пересказ:
Земля наших предків напрочуд багата. Це й прекрасна природа, й плодючі чорноземи, зрештою, ще й творчий потенціал нашого народу. Недарма ми, нащадки тисячоліття історії України, отримали у спадок стільки природних та рукотворних скарбів від пращурів. Один з них – це собор Софія Київська, що розташований у центрі нашої столиці.
Софія Київська або Софійський собор – це одна з найдавніших пам'яток української архітектури та монументального живопису ХІ-ХVІІІ століть. Народилася вона ще за часів існування Київської Русі, але упродовж століть зазнавала змін: як оновлень, так і руйнації. Собор як головний храм держави був свого часу духовним та політичним центром. У його стінах відбувалися найвизначніші урочистості: сходження на великокняжий престол, прийняття послів. Тут затверджували навіть політичні угоди. У соборі велося літописання, були створені перші відомі на Русі бібліотека та школа.
Зовні проста, а в середині розкішна споруда уособлює ідеал людини, як його бачили архітектори тих часів. Без зайвих оздоб та кричущих прикрас, адже людина за християнським віруванням має піклуватися передусім про внутрішню красу. Білі стіни собору приховують неймовірної складності та виняткової краси фрески й мозаїки.
Фрески зображують різноманітні біблійні сюжети, а мозаїки – найбільш шанованих постатей християнства. Особливо вражає шестиметрова мозаїка із зображенням Богоматері. Її постать міниться тисячами відтінків численних шматочків смальти, старанно дібраних працьовитою рукою майстра. Також у техніці мозаїки виконані зображення Христа та Марка Євангеліста, воїна княжої доби, який захищав віру й державу від загарбників.
Довгою і складною є історія Софії Київської, так само, як і історія нашої країни. І коли золота поверхня бань сліпуче виблискує у променях вечірнього сонця, а небесна блакить міниться у рожевому серпанкові, усвідомлюєш, який скарб перед тобою, і як важливо зберегти його для наступних поколінь.
Мозаїки та фрески Cофіївського Собору
Віртуальний тур по территорії заповідника
__
Національний