Здобувши волю і гроші, Шевченко змінився до невпізнання. Ось як писав І.Сошенко М.Чалому: “В то время он совершенно изменился. Познакомившись с лучшими петербургскими домами посредством Брюллова, он часто разезжал по вечерам, хорошо одевался и даже с претензией на comme faut’- ность. Словом, в него на некоторое время вселился светский бес. Досадно мне было и больно смотреть на его безалаберную жизнь, не свойственную нашему брату-художнику, живущему лишь для одного искусства. Так-то, думал я себе, понял он свободу, стоившую ему такой борьбы, таких страшных усилий! Не раз я принимался уговаривать его, что бы он бросил рассеянную жизнь пустых людей и серьезно принялся бы за живопись. “Ей, Тарас, схаменись! Чом ти діла не робиш? Чого тебе нечистая носить по тим гостям? Маєш таку протекцію, такого учителя! Куди тобі Шуба енотова, ципочки не ципочки, шалі да часи, да извощики-лихачи… Закурив же мій Тарас, не буде з його нічого доброго!”
Портрет Т.Г.Шевченка
Про свою першу зустріч з Шевченком у Києві 1843 року Куліш згадував так: “Когда я сидел за мольбертом… передо мною появилась неведомая еще мною фигура Шевченко, в парусиновом балахоне и в таком же картузе, падавшему ему на затылок, подобно казацкому шлыку.
- А вгадайте, хто? – это были первые слова Тараса, произнесенные тем очаровательно-веселым и беззаботным голосом, который привлекал к нему и женщин, и детей. Я отвечал: “Шевченко”.
- Він, - отвечал Тарас, засмеявшись так, как смеются наши молодицы. Тогда он не носил еще усов, и на лице было много женственного”.
Афанасьєв-Чужбинський залишив такі спогади: “Спутник его ( Євгена Гребінки) был среднего роста, плотный, на первый взгляд лицо его казалось обыкновенным, но глаза светились таким умным и выразительным светом, что я невольно обратил на него внимание”.
М.Момбеллі подав детальніший портрет Т.Шевченка того часу: “Он среднего роста, широкоплеч и вообще крепкого сильного сложения костей, но отнюдь не толст; лицо круглое, борода и усы всегда выбриты, бакенбарды же кругом окаймляющие все лицо. Волосы выстрижены по-козацки, но зачесаны назад: он не брюнет и не блондин, но ближе к брюнету, не только по волосам, но и по цвету красноватой кожи, черты лица обыкновенные; приемы и общее выражение физиономии выказывали отвагу, небольшие глаза блистали энергией”.
О.Чужбинський залишив свій спогад про зустріч з Т.Шевченком після його хвороби 1846 року: “Однажды неожиданно заехал он ко мне перед масляницей – бледный, с обритою головою по случаю недавней горячки. Тогда он постоянно носил черную бархатную шапочку”.
Поляк Беліна-Кенджицький подав у своїх мемуарах такий портрет Шевченка: “…середнього росту, доволі дебелий, з лиця дуже звичайний… а ніс, як у нас кажуть, кирпатий. Зате очі мав незвичайні – великі… бистрі, блискучі, повні жвавості. Сяяло з них розумом. На голові мав бриль… а з-під бриля спадали в безладді густі звої чорного волосся”.
1847 року, пропонуючи міру покарання Шевченкові, шеф жандармів Орлов у доповідній записці до Миколи I відзначив “…как одаренного крепким телосложением, определить рядовым…”.
30 травня 1847 року Микола Костомаров крізь загратоване вікно бачив, як Тараса Шевченка, густо зарослого бородою, вивели у супроводі жандармів і посадили у візок.
Вперше Шевченко завів вуса під час військової служби, про що свідчить автопортрет 1847 року (у військовому кашкеті). Тоді всі військові зобов’язані були носити вуса, про що існував навіть царський указ Миколи I.
Портрет Т.Г.Шевченка
Під час плавання по Аральському морю Тарас знову запустив бороду,
Объяснение:
1840 року йому було тільки 26 років. Ми бачимо молоде обличчя з високим чолом, обрамленим темним волоссям. Світло падає на обличчя і на чоло, підкреслюючи, що перед нами талановита творча особистість.
Вираз обличчя не одразу й зрозумієш — усмішка сумна, глибокі розумні очі дивляться уважно і допитливо. Але художник чомусь затінив очі і не надав їм однозначного виразу. У цих очах можна побачити все нелегке життя митця: сирітство, поневіряння, кріпацтво. Шевченко вдивляється в своє відображення, нібито намагаючись побачити своє майбутнє.