23. В каком году Достоевский в каком году Достоевский по был уволен «по болезни» в отставку в чине подпоручика и получил разрешение жить в Твери (с воспрещением въезда в Петербургскую и Московскую губернии)?
У своєму романі «Злочин і кара» Ф. М. Достоєвський піднімає тему бідних, маленьких людей. Суспільство, в якому живуть герої роману, так влаштовано, що життя кожного з них можливе лише на принизливих умовах, на постійних угодах із совістю. Письменник зображує гнітючі умови безвихідного життя людини, змушуючи за долями людей побачити образ злочинного світу, де принижена і придавлена бідна людина не має куди піти. Епізоди, які малюють життя бідних людей, говорять про те, що долі героїв роману обумовлені не якимись випадковими трагічними обставинами або їх особистісними якостями, а законами устрою суспільства.
Автор, проводячи читача вулицями Петербурга, малює людей різних соціальних верств, у тому числі і бідних, які втратили сенс життя. Часто вони кінчають із собою, не витримуючи свого смутного існування, або гублять життя в численних розпивочних. В одній з таких розпивочних Родіон Раскольников знайомиться з Мармеладовим. З розповіді цього героя ми дізнаємося про нещасну долю всієї його родини.
Слова Мармеладова: «Чи розумієте ви, шановний добродію, що значить, коли вже нікуди більше йти...» піднімають образ бідної людини, смішної своєю канцелярською і урочисто-витіюватою манерою говорити, на висоту трагічних роздумів про долю людства.
Нікуди йти й бідній Катерині Іванівні, яку згубило нестерпне для її честолюбного характеру протиріччя між минулим багатим та забезпеченим життям і жалюгідною жебрацької реальністю.
Соня Мармеладова, чиста душею дівчина, була змушена торгувати собою тільки для того, щоб прогодувати малолітніх дітей і свою хвору мачуху. При цьому вона не вимагає ніякої подяки. Вона ні в чому не звинувачує Катерину Іванівну, просто змиряється зі своєю долею. Соні соромно тільки перед собою і Богом.
Ідея самопожертви, втілена в образі Соні, піднімає цей образ до символу страждання всього людства. Ці страждання для Ф. Достоєвського зливалися з любов’ю. Тому Соня — уособлення любові до оточуючих, і саме тому в тому бруді, в який кинуло її життя, вона зберегла моральну чистоту.
Тим же змістом сповнений і образ сестри Раскольникова Дуні. Вона погоджується на жертву: заради улюбленого брата вона погоджується вийти заміж за Лужина, в якому втілено класичний тип буржуазного ділка, кар’єриста, що принижує людей і здатного піти на все заради особистої вигоди.
Ф. Достоєвський показує, що становище тупика і безнадійності штовхає людей на жахливі моральні злочини проти самих себе. Суспільство ставить бідних перед вибором лише таких шляхів, які ведуть до нелюдськості.
На угоду з совістю йде і Раскольников, зважившись на вбивство. У протиріччя з людиноненависницькою теорією вступає гуманна і жива натура героя. Ф. Достоєвський зображує, як кожний раз при зустрічі зі стражданнями людей Раскольников відчуває інстинктивне бажання прийти їм на до . Його теорія вседозволеності, роздвоєння людства на дві категорії, терпить крах. Відчуття самотності і знедоленості стає страшним покаранням для героя роману.
Ф. Достоєвський утверджує, що ідея Раскольникова безпосередньо пов’язана з умовами його життя, зі страшним світом петербурзької бідноти. Малюючи жахливу картину духоти, бруду і скупченості людей, Ф. Достоєвський в той же час зображує самотність людини в натовпі, її духовну самотність та життєву неприкаяність.
немало времени с тех пор , как Герасим вернулся в деревню. Судьба его так и осталась ничем не примечательна. Семьи не нажил , видно, так и быть ему век бобылём. Хоть мужик он и работящий, но увечный. Бабы деревенские смотрели на Герасима, как на бесплатную рабочую силу , где оглоблю прибить, где забор поправить, да и Герасиму до них никакого дела не было. Привык уж один. Но однажды , возвращаясь домой из лесу, Герасим увидел на краю дороги пыльный серый комок , скулящий жалобным писком. Приглядевшись к непонятной серо- красному клубку, Герасим разглядел в нём беспородную псину . Псина отчаянно пыталась подняться на лапы, но тут же падала. Видно деревенские мальчишки перебили ей лапу , а может и лошадь какая лягнула. Герасим решил было уже идти дальше, но не смог. Какая- то неведомая сила остановила его. Он подхватил на руки окровавленную псину и зашагал к дому. Дома , осмотрев нового знакомца, Герасим понял, что лапа повреждена. Он премострил к лапе ветку, примотав её шнуром и оставшись довольный своей работой широко улыбнулся. По двух недель собака пошла на поправку и местные жители уже наблюдали, как Герасим с мешком за спиной и ещё хромающей собакой шёл куда - то в лес. Возвращались они ближе к ночи. И так почти каждый день. Никто уже и представить не мог их друг без друга. Собака была полностью довольна своим нынешнем положением, да и Герасим считал, что жизнь его не так уж и плоха.
У своєму романі «Злочин і кара» Ф. М. Достоєвський піднімає тему бідних, маленьких людей. Суспільство, в якому живуть герої роману, так влаштовано, що життя кожного з них можливе лише на принизливих умовах, на постійних угодах із совістю. Письменник зображує гнітючі умови безвихідного життя людини, змушуючи за долями людей побачити образ злочинного світу, де принижена і придавлена бідна людина не має куди піти. Епізоди, які малюють життя бідних людей, говорять про те, що долі героїв роману обумовлені не якимись випадковими трагічними обставинами або їх особистісними якостями, а законами устрою суспільства.
Автор, проводячи читача вулицями Петербурга, малює людей різних соціальних верств, у тому числі і бідних, які втратили сенс життя. Часто вони кінчають із собою, не витримуючи свого смутного існування, або гублять життя в численних розпивочних. В одній з таких розпивочних Родіон Раскольников знайомиться з Мармеладовим. З розповіді цього героя ми дізнаємося про нещасну долю всієї його родини.
Слова Мармеладова: «Чи розумієте ви, шановний добродію, що значить, коли вже нікуди більше йти...» піднімають образ бідної людини, смішної своєю канцелярською і урочисто-витіюватою манерою говорити, на висоту трагічних роздумів про долю людства.
Нікуди йти й бідній Катерині Іванівні, яку згубило нестерпне для її честолюбного характеру протиріччя між минулим багатим та забезпеченим життям і жалюгідною жебрацької реальністю.
Соня Мармеладова, чиста душею дівчина, була змушена торгувати собою тільки для того, щоб прогодувати малолітніх дітей і свою хвору мачуху. При цьому вона не вимагає ніякої подяки. Вона ні в чому не звинувачує Катерину Іванівну, просто змиряється зі своєю долею. Соні соромно тільки перед собою і Богом.
Ідея самопожертви, втілена в образі Соні, піднімає цей образ до символу страждання всього людства. Ці страждання для Ф. Достоєвського зливалися з любов’ю. Тому Соня — уособлення любові до оточуючих, і саме тому в тому бруді, в який кинуло її життя, вона зберегла моральну чистоту.
Тим же змістом сповнений і образ сестри Раскольникова Дуні. Вона погоджується на жертву: заради улюбленого брата вона погоджується вийти заміж за Лужина, в якому втілено класичний тип буржуазного ділка, кар’єриста, що принижує людей і здатного піти на все заради особистої вигоди.
Ф. Достоєвський показує, що становище тупика і безнадійності штовхає людей на жахливі моральні злочини проти самих себе. Суспільство ставить бідних перед вибором лише таких шляхів, які ведуть до нелюдськості.
На угоду з совістю йде і Раскольников, зважившись на вбивство. У протиріччя з людиноненависницькою теорією вступає гуманна і жива натура героя. Ф. Достоєвський зображує, як кожний раз при зустрічі зі стражданнями людей Раскольников відчуває інстинктивне бажання прийти їм на до . Його теорія вседозволеності, роздвоєння людства на дві категорії, терпить крах. Відчуття самотності і знедоленості стає страшним покаранням для героя роману.
Ф. Достоєвський утверджує, що ідея Раскольникова безпосередньо пов’язана з умовами його життя, зі страшним світом петербурзької бідноти. Малюючи жахливу картину духоти, бруду і скупченості людей, Ф. Достоєвський в той же час зображує самотність людини в натовпі, її духовну самотність та життєву неприкаяність.
Объяснение: