Один з найвідоміших англійських письменників XIX ст. Ч. Диккенс із співчуттям відносився до бідних людей. Своїми творами він сподівався звернути увагу багатих на несправедливість, яка існує в суспільстві, і перевиховувати їх. Цій темі присвячена його повість «Різдвяна пісня в прозі».
Головний герой твору — власник торгового союзу «Скрудж і Марлей» Скрудж. Це була дуже скупа і жорстока людина. «Через холод в душі і уся фігура його немов заморозилася: ніс загострився, щоки зморщилися, очі почервоніли, тонкі губи посиніли». Люди боялися і не любили його. Скрудж не поважав свято, вважав це нісенітницею, не умів радіти.
Увечері перед Різдвом він образив племінника, вилаяв свого працівника. А вночі з’явився привид товариша і компаньйона Марлей, про який він давно забув. Привид Марлею розповів, як він тепер кається і страждає через те, що не робив хороші справи за життя. І пообіцяв, що Скрудж вночі зустрінеться з Духом Минулого, Духом Нинішнього і Духом Майбутнього Різдва.
Подорож Скруджа у своє дитинство, в нинішнє і майбутнє до йому багато дещо зрозуміти. Це так вплинуло на нього, що він зробився зовсім іншою людиною — давав щедрі пожертвування бідним, допоміг сім’ї клерка Боба, привітно відносився до племінника — сина улюбленої сестри Фен.
Ця історія, як і повинно бути в різдвяній розповіді, закінчується щасливо. І нагадує людям, що вони повинні не марнувати час, поспішати робити добро ближнім своїм.
князь серебряный начиная повествование, автор объявляет, что главная его цель — показать общий характер эпохи, её нравов, понятий, верований, и потому он допустил отступления от в подробностях, — и заключает, что важнейшим чувством его было негодование: не так на иоанна, как на общество, на него не негодующее. летом 1565 г. молодой боярин князь никита романович серебряный, возвращаясь из литвы, где провел пять лет в тщании подписать мир на многие годы и не преуспевший в том из-за увертливости литовских дипломатов и собственного прямодушия, подъезжает к деревеньке медведевке и застает там праздничные веселья. вдруг наезжают опричники, рубят мужиков, ловят девок и жгут деревню. князь принимает их за разбойников, повязывает и сечет, несмотря на угрозы главного их, матвея хомяка. велев своим воинам везти разбойников к губному старосте, он отправляется дальше с стремянным михеичем, два отбитых им у опричников пленника берутся сопровождать его. в лесу, оказавшись разбойниками, они оберегают князя с михеичем от собственных товарищей, приводят на ночлег к мельнику и, сказавшись один ванюхой перстнем, другой коршуном, уходят. на мельницу приезжает князь афанасий вяземский и, сочтя мельниковых постояльцев спящими, клянет свою безответную любовь, требует приворотных трав, угрожая мельнику, принуждает его вызнать, нет ли у него счастливого соперника, и, получив слишком определенный ответ, в отчаянье уезжает. его зазноба елена дмитриевна, дочь окольничего плещеева-очина, осиротев, чтоб избежать домогательств вяземского, нашла спасение в замужестве за старым боярином дружиной адреевичем морозовым, хоть и не имела к нему расположения, любя серебряного и даже дав ему слово, — но серебряный был в литве. иоанн, покровительствуя вяземскому, гневясь на морозова, бесчестит его, предлагая на пиру сесть ниже годунова, и, получив отказ, объявляет его опальным. меж тем в москве вернувшийся серебряный видит множество опричников, дерзких, пьяных и разбойных, именующих себя «царскими слугами». встреченный блаженный вася называет его братом, тоже юродивым, и предрекает недоброе у боярина морозова. к нему, давнему своему и родительскому другу, отправляется князь. он видит в саду елену в замужнем кокошнике. морозов рассказывает об опричнине, доносах, казнях и переезде царя в александровскую слободу, куда, по убеждению морозова на верную смерть, собирается серебряный. но, не желая прятаться от царя своего, князь уезжает, объяснившись с еленою в саду и мучась душевно.
Головний герой твору — власник торгового союзу «Скрудж і Марлей» Скрудж. Це була дуже скупа і жорстока людина. «Через холод в душі і уся фігура його немов заморозилася: ніс загострився, щоки зморщилися, очі почервоніли, тонкі губи посиніли». Люди боялися і не любили його. Скрудж не поважав свято, вважав це нісенітницею, не умів радіти.
Увечері перед Різдвом він образив племінника, вилаяв свого працівника. А вночі з’явився привид товариша і компаньйона Марлей, про який він давно забув. Привид Марлею розповів, як він тепер кається і страждає через те, що не робив хороші справи за життя. І пообіцяв, що Скрудж вночі зустрінеться з Духом Минулого, Духом Нинішнього і Духом Майбутнього Різдва.
Подорож Скруджа у своє дитинство, в нинішнє і майбутнє до йому багато дещо зрозуміти. Це так вплинуло на нього, що він зробився зовсім іншою людиною — давав щедрі пожертвування бідним, допоміг сім’ї клерка Боба, привітно відносився до племінника — сина улюбленої сестри Фен.
Ця історія, як і повинно бути в різдвяній розповіді, закінчується щасливо. І нагадує людям, що вони повинні не марнувати час, поспішати робити добро ближнім своїм.