О. Уайльд говорил: “Цель искусства – поучать, развлекая”. Доказательство его слов мы можем найти в рассказе “Кентервильское привидение”. Например, часто встречаются моменты, которые вызывают смех: “В семье было еще двое близнецов, которых прозвали “Звезды и полосы”, поскольку их без конца пороли”.
“Никогда доселе не видав привидений, дух Кентервиля, самой собой разумеется, ужасно перепугался и, взглянув еще раз краешком глаза на страшный призрак, кинулся восвояси” – комический эффект создается поведением призрака.
Он очень испугался тыквы с метлой, кухонного ножа и куска белого полога, потому что подумал, что перед ним стоит привидение – это необычное поведение для духа. Также комический эффект возникает, когда дух читает слова, написанные на дощечке близнецами:
“Дух фирмы Отис.
Единственный подлинный и оригинальный призрак! Остерегайтесь подделок! Все остальные – не настоящие!”
Ирония возникает даже в названии машинного масла – “Восходящее солнце демократической партии”, потому что это довольно необычное название для машинного масла.
1. Для кого написана книга "Пригоди Тома Сойєра"? (Марк Твен неодноразово повторював, що "Пригоди Тома Сойєра"— книга для дорослих. Але ж герой повісті хлопчик-підліток. І сам автор знав, що його книгу полюбили діти в Сполучених Штатах і за кордоном. Читав він "Пригоди Тома Сойєра" і своїм дітям. Проте Марк Твен був правий, коли говорив, що його твір — не весела дитяча повість, а привід для серйозних роздумів.)
2. Герой Марка Твена не ледар і не бешкетник. (Том Сойєр — звичайний хлопець. Таких як він зустрінеш у кожному дворі, на кожній вулиці чи в кожному класі. Том розумний і кмітливий. Йому просто нікуди подіти свою енергію у сірому і нудному провінційному містечку. Дорослі забули, що вони й самі колись були дітьми. Школа, дім, недільна школа, церква — це і все, чим заповнене життя ровесників Тома Сойєра. Хоча іноді вони оживають, сміються з витівок Тома. фарбують йому паркан, дізнаються про його пригоди. А Том Сойєр, на мою думку, живе своїм вигаданим ним життям. Він утік від набридливих повчань дорослих за місто, на безлюдний острів. І почувається серед природи зручніше і затишніше ніж у місті.
Саме ця незалежність і уміння фантазувати, знаходити собі цікаві пригоди приваблюють мене у героєві повісті Марка Твена. Він — не ледар. Том Сойєр не проти роботи, він проти нудної і марної роботи. А всі його "бешкети", можливо, від надмірного почуття гумору. Але ніколи не вважаюся серйозною вадою.)
3. Справжні кумири не блякнуть з роками. ("Пригоди Тома Сойєра" побачили світ 1876 року. Минули роки й десятиліття. Багато чого відбулося за цей час і в Сполучених Штатах, і у світі. Однак "Пригоди Тома Сойєра" продовжують читати мільйони читачів. Як і раніше, ровесники Тома захоплюються його незалежним характером, його витівками, які були дитячим протестом хлопчика проти сірого і нудного життя провінційного містечка і фальшивих взаємин дорослих. Вірю, що й для мене він залишатиметься літературним другом, улюбленим героєм.)
