1.Главный герой рассказа В. П. Астафьева «Васюткино озеро» попадает в необычную ситуацию – он заблудился в тайге. Данная ситуация является экстремальной даже для взрослого человека, а здесь перед нами ребёнок, тринадцатилетний мальчик.
Как же он сумел справиться с такими тяжёлыми обстоятельствами? Что ему выжить?
Васютка потому что знал те законы, которые издавна существовали у людей, живущих в данной местности.
Во-первых, в тот момент, когда мальчик понял, что заблудился, он вспоминает слова, которые не раз слышал от отца и дедушки: «Тайга, наша кормилица, хлипких не любит» . Благодаря этому Васютка собрался, поборол собственный страх, решил не сдаваться, а пытаться преодолеть обстоятельства.
Во-вторых, Васютке то, что, отправляясь в тайгу, даже недалеко, он взял с собой хлеб, спички, ружьё. Ведь есть такой «старинный порядок: идёшь в лес – бери еду, бери спички» .
Но тех запасов, которые были с собой у мальчика, ему бы не хватило. И тогда третье правило, которое он усвоил с детства - не стрелять ради забавы, а только по необходимости. Не стал Васютка стрелять в кедровку, сберёг патроны, и в результате смог добыть себе пищу, когда заблудился.
В рассказе упоминается ещё один важный «таёжный закон» , который забыл Васютка. Ему нельзя было отходить от затесей на деревьях, и тогда не случилось бы трагедии.
Объяснение:2.маршрут 1. Васютка вышел из дома, набрал орехов и погнался за глухарем.
Поймав глухаря, Вясютка идет, насвистывая. Вдруг понимает, что потерял затеси и начинает беспорядочно их искать, потом решает идти на юг.
Увидев муху, попавшую в паутину, он надолго застывает от понимания, что заблудился. Услышав подозрительный шорох бежит и застревает в буреломе. Здесь он, переборов желание плакать, и устраивает первый ночлег. Пугается корня, радуется комарам – не так одиноко!
2 Утром, осмотревшись, он все же решает идти на север, где тайга кончится. Пуже перед закатом замечает среди мха тощие стебли травы. Надеется, что пучки травы означают, что скоро к реке выйдет, но он приходит к озеру, расстраивается, что не получилось выти к реке, охотится на уток, видит речную рыбу и устраивает второй ночлег. Его не отпускает мысль: «Откуда в озере речная рыба?» Думает с тоской о доме, о школе.
3 Утром видит, что озеро очень большое, а найдя отнесенную далеко утку, понимает, но боится поверить, что есть «тягун»-течение. Погода портится, поднялся ветер, зарядил дождь. Васютка прячется под пихту и засыпает, а костер разводит, совсем озябнув, на исходе третьей ночи.
4. Когда сушит вещи у костра, слышит гудок парохода и торопится идти из последних сил. К вечеру выходит на берег Енисея. Мимо проходит большой теплоход. Люди на нем не поняли, что Васютке нужна Он устраивает четвертый ночлег. Но спит беспокойно, боясь пропустить проходящее судно.
5. Утром его подбирает и доставляет домой рыбосборочный катер. Его дом оказался на 60 км выше по течению.
Схема скитаний Васютки дана в приложении.
Подробнее - на -
ДЖОНАТАН СВІФТ
(1667-1745)
Англійський сатирик, церковний діяч, публіцист, поет і письменник Джонатан Свіфт народився 30 листопада 1667 року в Дубліні в англійській родині. Батько Свіфта не дожив до народження сина, мати через деякий час назавжди від'їжджає до Англії і Джонатана виховує його дядько, Годвін Свіфт, відомий дублінський адвокат. Свіфт здобув хорошу освіту — спочатку в школі графства Кілкені (1673-1681), потім у дублінському Трініті-коледжі (1682-1688), де йому присудили ступінь бакалавра мистецтв у 1686 році.
Вибух насилля, що стався в Ірландії 1689 року, змусив Свіфта шукати притулок в Англії. До кінця того ж року Свіфт став секретарем сера Уільяма Темпла, дипломата у відставці та літератора, який жив у маєтку Мур-Парк, у графстві Суррей. Свіфт залишався на цій посаді до загибелі сера Уільяма в січні 1699 року. Це були чи не найкращі часи в житті Свіфта: він мав можливість досхочу працювати у величезній бібліотеці Темпла; саме тут, у Мур-Парку, починається самостійна поетична діяльність Свіфта; 1692 року йому присуджують ступінь магістра мистецтв в Оксфорді; нарешті, маєток Темпла стає основою сімейного щастя Свіфта (письменник-початківець знайомиться з Естер Джонсон, падчеркою управителя Мур-Парку, яка спочатку була його ученицею, а згодом стала дружиною).
У 1695 році Свіфт був висвячений у сан священика англіканської церкви й упродовж наступного року служив у Кілруті, на півночі Ірландії. Опинившись у центрі релігійних чвар, Свіфт починає писати один з відомих сатиричних творів — памфлет "Казка бочки", робота над яким тривала кілька років. "Казка бочки" вийшла у світ 1704 року без вказівки на ім'я автора, зчинивши галас довкола себе. Свіфт зажив слави дотепника, після того як його авторство було розкрито. В образах трьох братів — Петра, Мартина й Джека — автор піддає нищівній критиці три гілки християнства — католицьку, англіканську та пуританську.
У 1696 році письменник повертається до Мур-Парку, де пише сатиру "Битва книг". Твір був присвячений дискусії між прибічниками "давніх і нових книг", в якій на боці "давніх" брав участь і Темпл. Свіфт у сатирі виступає проти канонізації античної спадщини, але за його творче використання (передусім для подальшого розвитку сучасної англійської літератури).
Після смерті Темпла 1699 року Свіфт переїздить до Ірландії, де отримує церковний прихід у Ларакорі. У 1702 році у дублінському Трініті-коледжі він здобуває ступінь доктора богослів'я.
Його літературна популярність стала ще більшою після виходу серії нарисів "Папери Бікерстафа" (1708 — 1709), в яких він висміював якогось Джона Патріджа, що складав щорічний астрологічний альманах. Образ екстравагантного джентльмена Ісака Бікерстафа настільки припав до душі читачам, що близький до вігів есеїст Річард Стіл почав видавати від імені Бікерстафа повчально-сатиричний журнал "Бовтун" (1709). Свіфт співпрацював у цьому журналі, виступав і як прозаїк, і як поет.
Через деякий час Свіфт, уже відомий політичний письменник, відходить від вігів і зближується з членами торійського кабінету, навіть кілька місяців (1710 — 1711) видає торійський журнал "Екзамінер". З вересня 1710 по червень 1713 року Свіфт перебуває в Лондоні. У цей час і розгорнулась його діяльність як торійського публіциста. У сфері літературних зв'язків найбільше значення мав невеликий гурток "Клуб Мартіна Скліблеруса (Писаки)". Докладні відомості про політичні й літературні події Лондона того часу дійшли до нас у листах Свіфта, які після його загибелі дістали назву "Щоденник для Стелли" й були адресовані другу всього його життя — Естер Джонсон.
На смену последнему дню перед Рождеством приходит ясная морозная ночь. Дивчины и парубки ещё не вышли колядовать, и никто не видел, как из трубы одной хаты пошёл дым и поднялась ведьма на метле. Она черным пятнышком мелькает в небе, набирая звезды в рукав, а навстречу ей летит черт, которому «последняя ночь осталась шататься по белому свету». Укравши месяц, черт прячет его в карман, предполагая, что наступившая тьма удержит дома богатого козака Чуба, приглашённого к дьяку на кутю, и ненавистный черту кузнец Вакула (нарисовавший на церковной стене картину Страшного суда и посрамляемого черта) не осмелится прийти к Чубовой дочери Оксане. Покуда черт строит ведьме куры, вышедший из хаты Чуб с кумом не решаются, пойти ль к дьячку, где за варенухой соберётся приятное общество, или ввиду такой темноты вернуться домой, — и уходят, оставив в доме красавицу Оксану, принаряжавшуюся перед зеркалом, за чем и застаёт ее Вакула. Суровая красавица насмехается над ним, ничуть не тронутая его нежными речами. Раздосадованный кузнец идёт отпирать дверь, в которую стучит сбившийся с дороги и утративший кума Чуб, решив по случаю поднятой чёртом метели вернуться домой. Однако голос кузнеца наводит его на мысль, что он попал не в свою хату (а в похожую, хромого Левченка, к молодой жене коего, вероятно, и пришёл кузнец), Чуб меняет голос, и сердитый Вакула, надавав тычков, выгоняет его. Побитый Чуб, разочтя, что из собственного дома кузнец, стало быть, ушёл, отправляется к его матери, Солохе. Солоха же, бывшая ведьмою, вернулась из своего путешествия, а с нею прилетел и черт, обронив в трубе месяц.