Московское дворянское общество первой половины 18 века очень наглядно, красочно, правдиво и очень сатирически нарисовал в комедии "Горе от ума" Александр Сергеевич Грибоедов.
Всех героев комедии читатель видит в доме Павла Афанасьевича Фамусова, очень типичного представителя московского дворянства. Он вдовец, богат, имеет единственную дочь Софью.
Начало века время для России не простое, среди прогрессивных людей зреет запрос на социальные перемены, но фамусовское окружение, кажется застыло в своём развитии, всякие изменения кажутся им недопустимыми и опасными. "Не то, чтоб новизны вводили, — никогда..."--говорит в разговоре с Чацким и Скалозубом Фамусов. Конечно, все представители фамусовского общества люди разные, но вот этот страх перед новизной их очень объединяет.
Никто извне не может просто так попасть в круг этих московских снобов. Они стараются держаться очень замкнуто. Замуж выходят и женятся с расчётом, на претендентах из своего окружения и, конечно, богатых. "Будь плохенький, да если наберется душ тысячки две родовых, – тот и жених." Матримониальные вопросы решают родители, как повелось издавна. Софья вынуждена украдкой встречаться с Молчалиным, потому, что он беден и не знатен.
Они, практически, все находятся в какой-то степени родства друг другу и стараются на хорошие должности пристроить родственников. "Ну как не порадеть родному человечку!.. "-- восклицает тот же Фамусов.
С большим подозрением относятся в фамусовском обществе к образованию, считая. что все вольности, всё зло идут именно оттуда. Собрать и сжечь все книги предлагает полковник Скалозуб. Всем бедам причина учёность и ученье считает Фамусов. Собственно говоря, им хорошее образование им ни к чему, у них другие интересы. Время они предпочитают проводить, давая "обеды, ужины и танцы". Встречаясь, эти люди делятся сплетнями, обсуждают за глаза друг друга, устраивают смотрины для дочерей и подыскивают выгодные местечки сыновьям, то есть занимаются, по их мнению, очень важными делами.
Источник: Сочинение Фамусовская Москва в комедии Горе от ума Грибоедова
Объяснение:Вже на перших сторінках роману ми знайомимося із головним героєм — п’ятнадцятирічним капітаном.Хлопець був сиротою й виховувався у дитячому будинку. Ніхто не знав його справжнього імені, адже Діком його назвали на честь жалісливого перехожого, який знайшов на вулиці малюка. А прізвище Сенд, що перекладається з англійської як «пісок», — на згадку про місце, де його знайдено: «на ріжку піщаної коси Сенді-Гук, що утворює вхід до порту Нью-Йорк у гирлі річки Гудзон».На відміну від своїх однолітків Дік був дуже серйозним і відповідальним. У його очах пломеніла рішучість. Він міг вже-ориймати рішення і доводити свої задуми до кінця. Хлопець рано усвідомив своє становище, тому вирішив попри все стати справжньою людиною. Дік Сенд навчався постійно і не хотів зупинятися на досягнутому.На думку письменника: «Хто з дитячих літ усвідомив, що праця — це закон життя, хто змалу знає, що хліб заробляється тільки в поті чола, той завжди готовий на великі справи і в свій день знайде і волю, і силу, щоб їх здійснити». Ці ключові слова, які розкривають характер головного героя.Дік Сенд — юнак відповідальний. Опинившись у скрутному становищі, він здатен не тільки приймати рішення, а й досягати своєї мети. Внаслідок нещасного випадку він стає капітаном великого судна. Він усвідомлює, наскільки безпорадними є всі ті, хто залишився на палубі, — п’ятилітній Джек, його мати місіс Уелдон, врятовані негри.Хлопець взяв на себе велику відповідальність. Можливо, не кожен дорослий досвідчений чоловік у подібних обставинах наважився б зробити такий відповідальний крок.На противагу герою письменник зображує злодія Негору, корабельного кока, який, шукаючи власної вигоди, зробив усе, аби «Пілігрим» загинув.Розумний, кмітливий Дік врешті-решт викриває вбивцю і рабо- торгівця, карає його справедливо за всі злочини. При цьому важко навіть уявити, скільки сили, фізичної й духовної, знадобилося юнаку, щоб не впасти, не зрадити, не розгубитися. Усі небезпечні пригоди довели, що Дік Сенд — справжній герой, людина з великої літери. Він не плакав і не боявся, а загартовував свій характер, захищаючи тих, хто не мав змоги дати відсіч негіднику Негору.