Доріан Грей сходинки падіння
• Усвідомлення героєм своєї вроди, страх її втратити, а разом з цим — і любов людей, їх захоплення ним.
• Розрив із Сибілою Вейн, яку він покохав як актрису з її театральними мовою, жестами, костюмами, пристрастями, а не як реальну людину, дівчину.
• Захоплення книгою, що розбудила в ньому нездорові марення та мрії.
• Пересичення, розпуста.
• Убивство Безіла, доведення до самогубства Алана Кемпбела.
• Відчуття постійного страху, манія переслідування після зустрічі з братом Сибіли — Джеймсом Вейном.
• Убивство власної совісті, душі.
Людина без совісті, без душі не може існувати. Духовний світ, замкнений на самому собі, бідний і не може розвиватися. Краса і злочин — поняття несумісні.
Перш за все, сам герой, адже у нього був вибір — «іти сходинками вниз чи вгору»; лорд Генрі, який прищепив юнакові — недосвідченій людині, небезпечні думки, «розбудив» і «підігрів» темні пристрасті в його душі; суспільство, яке ігало за його моральним падінням; «отруйні» книги і та ін.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/dorian-grey-shodinki-padinnya
Объяснение:
Возобновилась тишина,морозная и светлая. Вчерашняя пороша лежит по насту,как пудра со сверкающими блестками,наст нигде не проваливается и на поле,на солнце,держит ещё лучше,чем в тени.Каждый кустик старого полынка,репейника,былинки,травинки,как в зеркало, глядится в эту сверкающую порошу и видит себя голубым и прекрасным.
Описание природы в литературе называется пейзаж. В отрывке их произведения Пришвина мы видим картину русской природы зимой, главным образом, снега, который в виде пороши и наста закрыл землю, переливается на солнце. Это и есть пейзаж.
В качестве заголовка можно выбрать фразу "Снег как припорошённое зеркало." Оно наиболее удачно отражает суть текста: "пороша лежит по насту", "наст нигде не проваливается", "каждый кустик...как в зеркало, глядится в эту сверкающую порошу."
Автор использует разные средства выразительности:
Эпитеты: "тишина светлая", "сверкающими блестками",
Сравнения: "как пудра", "лучше,чем в тени," "как в зеркало"
Олицетворение: "каждый кустик...глядится"
Объяснение:
Объяснение:
Лорд Генрі володар екзотичного, практично невидимого саду. У спеціальному сховищі у нього зберігається гербарій у скляночках, на поличках, з інвентарними номерами, а на дверях до сховища висить табличка: "Не наближатися! Не нюхати! Не доторкатися!"
Лорд Генрі полюбляє обідати з друзями в приватному кабінеті ресторану "Брістоль", попиваючи там вермут, гірку настоянку із помаранчів, шампанське, дорогі французькі коньяки, каву. Він ходить у гості, прогулюється у найбільшому лондонському парку - Гайд-парку.
Воттон одружений. Шлюб він розглядає як нонсенс, бо вважає, що на світі існують привабливіші форми спілкування між чоловіком і жінкою. З дружиною він підтримує дипломатичні стосунки: кожен живе своїм окремим життям, але обоє дотримуються зовнішніх ознак благопристойності. Зрештою лорд Генрі розлучається зі своєю дружиною Вікторією, бо не зміг зробити її щасливою і бути щасливим біля неї.
Егоїзм Генрі Воттона - це егоїзм естета, який хоч і має уявлення про реальне життя, але не зважає на нього. Навіть самогубство Сібіл Вейн лорд оцінює в першу чергу не з етичного, а з естетичного погляду.
Головну увагу Вайльд приділяє не поведінці лорда Генрі, а тонкій грі його розуму. Воттон має яскравий інтелект. Він наділений здатністю миттєво реагувати на будь-що і передавати свої враження стисло й образно. У його парадоксах втілено заповітні думки самого письменника. Ось деякі з блискучих афоризмів лорда Генрі: "Справжня таїна життя - це видиме, а не невидиме", "Щаслива людина - обов'язково добра. але добра - не обов'язково щаслива", "Я люблю сцену - вона куди реальніша за життя", "Єдиний іб позбутися спокуси - піддатись їй"... У свою інтелектуальну гру лорд Генрі, "Принц Парадокс", утягує Доріана, вражаючи уяву юнака незвичними промовами. Але насправді його словесна гра - це роль, яку він віртуозно розігрує.
Лорд Генрі замінив моральні почуття милуванням красою. Він не хоче визнавати, що кожному вчинку обов'язково притаманне своє етичне значення. Сам Воттон не робить нічого аморального. Його цинізм - тільки поза. Але ця поза - його сутність. Найдужче його дратує природність.
Лорд Генрі, вперше зустрівшись з Доріаном, зрозумів, що тому треба насправді. І він спокушає вродливого юнака небезпечними теоріями. На Воттоні лежить велика відповідальність за деякі вчинки Доріана. Але вважати лорда Генрі повністю відповідальним за вчинки юнака не можна. Адже йому належать і інші слова, які наштовхують на думку про необхідність порятунку душі: "А між іншим, Доріане, ...яка користь людині від того, що вона отримає весь світ... якщо вона губить власну душу".