В наше красочное время, где мода начинает постепенно выезжать за рамки разумного, очень трудно выбрать определённый стиль одежды. Тем не менее, стараясь всё же понять, что может мне идти, я с уверенностью могу сказать, что краски - это моё. Обычно я ношу пёстрые брюки и столь же выразительную майку, дополняя всё это шикарным утончённым жакетом. Хотя, признаюсь, в праздничные дни моя мама выражает крайнее недовольство столь выразительным стилем, называя всё это «клоунадой», и заставляет меня «выглядеть как леди». Исходя из всего этого, мой стиль нельзя назвать однообразным, ведь наши с мамой разногласия всё чаще одевают меня во что-нибудь новое.
Взагалі Хухи бувають різними, в залежності від того, де живуть: лісовими, печерницями, очеретянками, бур'янками, степовичками, байрачними, левадними. Тільки немає болотянок, бо Хухи, як котики, не люблять вогкого. Коли ж доводиться Хухам переселятися, вони гірко плачуть. Але люди рідко помічають та розуміють чужі сльози.
Моховинка була боровинкою, бо народилася в бору, де здавна жив увесь її славний рід.
Моховинка жила в хатинці під великою сосною, їй було добре, ніщо лихе нікому там не загрожувало. Хуха мала довгу вовночку, тільки лице було голеньке й нагадувало садову жовто-фіалкову квіточку "братки". Вовна в Хух такого ж кольору, як і речі, біля яких вони знаходяться, — зелена на зеленій траві, жовта на піску, біла на снігу.
Якось Моховинка прокинулася від холоду й від срібної імли, яка вкрила все навкруги. А то був перший сніг. Хуха затулила вхід мохом і знову заснула. Розбудив її страшний звук. Хтось рубав сосну над хатиною Хухи.
Моховинка вискочила надвір. Навколо вже стояло чимало інших Хух, але що вони, такі маленькі, могли зробити?
Потім Хухи здогадалися покликати лісника. Та дід, що рубав сосну, здалеку почув небезпеку й кинувся тікати. Хатку Хухи було зруйновано. Що ж їй тепер робити? Родичів турбувати незручно, ті звикли жити самі. Побігла Моховинка аж на край лісу. Побачила там дивні споруди, звідки тягло теплом і пахло чимось смачним.
Хуха пробралася в хатину й побачила двох великих білих тварин, подібних до диких кіз або сарн. Кози дозволили Моховинці пожити н них. Так вона стала Хухою хлівною. До хлівця приходила дівчинка, приносила шматочки хліба, доїла Інколи з нею був і маленький хлопчик.
Усе було добре в Моховинки — і тепло, і їжа. От тільки не було поблизу жодної іншої Хухи, а тяжко жити без рідного товариства и чужій стороні!
Одного разу в хліві трапилося нещастя. Господар кинув сітку, в якій носив сіно, а коза Лиска заплуталася в ній, і ніхто не міг до . Моховинка пробралася в дім, стала будити дітей, а ті думали, що це їм сниться. Тільки коли всі дорослі пішли, Моховинка стала видимою для добрих діток і розповіла їм про пригоду, в яку потрапила коза.
Так Моховинка врятувала свою приятельку Лиску й подружилася з дітьми. Якось, коли Моховинка гралася з дівчинкою та хлопчиком, зайшов дід, побачив Хуху, закричав і кинув у неї сокиру, лаючи увесь Хушачий рід.