Відповідь:
Сила волі, працездатність поетеси не може не вражати людину, а тому, коли мені важко, я перечитую вірші Лесі Українки, запитуючи у себе: "А як же їй було? Вона знайшла сили жити і творити — шукай і ти..."
Герої творів Лесі Українки — це мужні люди з великим серцем, сильної волі і незламного духу.
У вірші "Contra sрem sрero" фізично квола, але мужня дівчина роздумує над своїм життям. Вона не бажає коритися долі хворої дівчини, а бажає жити і бути корисною людям, як би важко їй не було:
Я на гору, круту, крем'яную
Буду камінь важкий підіймать.
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.
Вражає і поезія "Слово, чому ти не твердая криця?", в якій поетеса створює образ гострого, безжалісного меча, що бореться з ворогами. Її зброя — це поетичне слово, яке піднімає на боротьбу дужих месників, закликає любити свій край і народ. У розумінні Лесі Українки, поет — це патріот своєї землі, який вболіває за долю рідного краю. Це людина, яка своїм поетичним словом бореться проти ворогів свого народу і країни:
Слово, моя ти єдиная зброє,
Ми не повинні загинуть обоє!
Може, в руках невідомих братів
Станеш ти кращим мечем на катів.
Так поряд з мотивами оптимізму, віри в свої власні сили у поетеси з'явилися і утверджуються погляди на мистецтво слова і його роль у суспільному житті:
Не поет, хто забуває
Про страшні народні рани,
Щоб собі на вільні руки
Золоті надіть кайдани.
У творах Лесі Українки — любов до народу, до країни:
До тебе, Україно, наша бездольная мати,
Струна моя перша озветься.
І буде струна урочисто і тихо лунати,
І пісня від серця поллється.
Перегорнена остання сторінка томика віршів... Віршів, які вчать мудрості, добру, патріотизму.
Пояснення:
Мені важко сказати, якими методами треба боротися за утвердження добра у світі. І серце, і розум підказують, що ефективнішим є незастосування примусу, адже агресія не зупиняє ворога, а лише продовжує розвивати конфлікт. Але надто часто буває, що в цій битві добрі сили протистоять озброєному злу, яке мирним шляхом, як мені здається, перемогти неможливо.
З одного боку, не можна боротися проти зла, застосовуючи насильницькі методи, У такому разі наша зброя є тим, що ми й намагаємося знищити, і ми породжуватимемо саме те, що ненавидимо. Такі нелогічні дії призводять до побутових сварок і воєнних конфліктів.
Яскравим прикладом із літератури може бути образ народного бунтаря Чіпки в соціально-психологічному романі Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Хлопець, якого цькували в дитинстві однолітки, а пізніше кривдили пани, ображений на цю несправедливість, стає на розбійницьку дорогу. Його кривава боротьба за «правду» призвела до неминучих катастрофічних наслідків: до втрати близьких людей і спустошення власної душі.
З іншого боку, інколи трапляються такі випадки, що неможливо протистояти злу лише добрими намірами. У такому разі, особливо коли йдеться про безпеку, захист і збереження життя людей, застосування насильства може бути виправдане як метод запобігти фатальним наслідкам (звісно, якщо відсутні альтернативні варіанти).
Чи не найвідоміший приклад з історії — збройна відсіч фашизму в Другій світовій війні: безглуздям є сподіватися, що можна зупинити агресора, діючи ненасильницькими методами.
З наведених аргументів випливає висновок, що в боротьбі зі злом необхідно уникати насильства як чинника руйнівного, діяти розумно, знаходити мирні шляхи вирішення проблеми. Насильство роздмухує вогонь агресії, тому застосовувати його потрібно лише в крайньому разі.
Твір на тему “Війна”
Ще кілька років тому я сказав би: добре, що я не знаю війни… На жаль, тепер і мешканці моєї країни знають, що таке війна. Більшість українців не бачили її на власні очі, але добре знають, що вона десь близько причаїлася на рідній землі.
Раніше, зі сторінок старих книжок, війна видавалася мені чимось фантастичним. У голові моїй існувала лише давно минула Велика Вітчизняна, вона ж Друга світова війна, а вона була ж так далеко! Начебто це страшна, але героїчна вистава. Я знав, що навіть зараз у світі точиться багато малих війн, але вони видавалися мені ще подальшими від реального життя. Десь там в Африці..
Звичайно, я знав і тоді, що війна – це явище погане, просто препогане навіть. «Це коли за інтереси інших гинуть зовсім невинні люди» - писав про неї Вінстон Черчіль, один з переможців Другої світової. Але війна здавалася мені також дещо привабливою. На війні ж можна перемогти ворога, когось врятувати та стати героєм! А це романтика…
Тепер я досить вже почув від людей, побачив в Інтернеті та з екранів телевізора, щоб стверджувати – людська війна просто є потворним явищем. А героїчні вчинки та виховання сили духу на війні – це просто необхідність, щоб вижити у сурових воєнних умовах. Я тепер так вважаю. Та не один я серед моїх товаришів!
Війна. Просто слово. П'ять літер. Але скільки асоціацій пробуджує в нас воно! Біль, героїзм, патріотизм, туга за близькими людьми, ненависть та любов...
Що таке війна? Чому вона так впливає на людину? Щоб розібратися в цьому питанні, я вирішив зазирнути до історії людства. Колись війна була для первісних людей запорукою виживання, необхідністю. Вони захищалися від хижих звірів, від нападів інших племен.
З часом люди збудували села та міста, захищаючись від хижаків. Також навчилися розводити худобу та вирощувати хліб. Начебто потреба у війні мала зникнути.
Але, звільнившись від потреби воювати заради виживання, люди почали воювати заради слави та збагачення. Імена великих завойовників збереглися донині в історії: Олександр Македонський, Чінгісхан, Тамерлан, Наполеон. Про великі війни складені перекази та легенди. А який хлопчина в дитинстві не грав у війну? Не мріяв мчати з мечем на коні, грізним виглядом розлякуючи ворогів?