Замечательная сказка удивительного автора, основная мысль "Сказка о потерянном времени" в том, что человек, напрасно теряющий время, не замечает, как стареет.
Мне понравились мальчишки и девчонки - главные герои произведения третьеклассник Петя Зубов и его друзья по несчастью Маруся Поспелова, Зайцев Вася и Наденька Соколова.
Было очень смешно читать, что старички вели себя как дети: играли в мячик в трёшки, выковыривали изюм из булки, катались на «колбасе» трамвая, играли в классики.
Я очень переживала за ребят, которых превратили в стариков, когда они должны были разыскать друг друга и ровно в двенадцать часов ночи повернуть стрелку ходиков на семьдесят семь кругов обратно для того, чтобы снова стать детьми. К счастью, всё закончилось хорошо.
Произведение Е.Л.Шварца "Сказка о потерянном времени " учит нас ценить время.
Вірш Тіртея «Добре вмирати тому…» є елегією, тому що він має повчальний характер: на прикладі двох доль ліричних героїв підводить читача до висновку, що єдиним правильним вибором є захист батьківщини.
Жанр – елегія. Тема «Добре вмирати тому…» — заклик до боротьби за свободу свого народу.
Має форму двовірша: гекзаметр + пентаметр.
Ідея – заклик до боротьби за свободу свого народу.Головна думка – Краще вмерти за вітчизну, ніж бути втікачем, а потім жебракувати по світу. Головне для воїна – чесно загинути в бою за батьківщину, захищаючи її до останнього подиху, ніж вкрити себе безслав’ям боягуза.
Автор поезії хоче довести, що почесніше бути хоробрим воїном і загинути у славі, за свою Батьківщину, аніж осоромитися самому і заплямувати, зробити удвічі нещаснішою свою сім’ю.
Тіртей доводить що іншого виходу немає: якщо ти чесна людина, то повинен захищати свою батьківщину.
епітети – хоробрі бійці, родючі ниви, матір мила, батько старий, дітки дрібні, жінка смутна, лихо та злидні тяжкі.
метафори: лихо та злидні гнатимуть скрізь втікача, горе й зневага за ним підуть усюди слідом, духом могутнім і мужнім ви груди свої загартуйте.
Объяснение:
вірш Сапфо
Барвношатна владарка, Афродіто…»
Лірика – інтимна
Тема – звернення до богині кохання Афродіти
Ідея – показати силу почуттів ліричної героїні
Жанр – гімн.
Це хвалебна пісня античної поезії. У творі багато звернень до богині, перераховуються її подвиги, використано багато художніх троп. Античний гімн зазвичай закінчувався молитвою або закляттям, як і у вірші Сапфо. Властиві емоційна насиченість, нагромадження окличних речень, звернень, повторів.
Лірична героїня закохана, нове почуття приносить їй тугу, вона звертається до Афродіти із закликами і молитвами, сподіваючись на щастя.
Епітети: «барвношатна владарко», «усміх ясний», «вірна помічниця», «ярмо любовне»,«бентежне серце», “підступи тайні”, “міцнокрила зграя”, “блаженна Афродіта”, “безсмертне лице”.
Метафори: ярмо любовне, серце урятуй, підступів повна.
Порівняння: «над землею темною, наче вихор».
Анафора і антитеза: «Хто тікає — скрізь піде за тобою, Хто дарів не взяв — сам дари нестиме, Хто не любить нині, полюбить скоро»