Соловей — это образ Художника. Его сердце открыто для Красоты и Чувств, его трогает всё прекрасное. Вокруг Студента кипит жизнь — порхает Бабочка, в траве шуршит Ящерица, благоухает Маргаритка, но их сердца ещё не готовы понять Любовь. «Это смешно», — говорят они, и лишь Соловей решает Студенту. Троекратно, как заведено в сказках, он обращается к розовым кустам в поисках прекрасной алой розы. Но первый Куст может дать лишь белую розу, второй — желтую, а третий перемёрз за зиму и не может вырастить ни одного бутона. Третий Куст говорит, что есть вырастить алую розу, но он так ужасен, что Куст не сразу решается открыть его Соловью. Чтобы вырастить красную розу, Соловей должен петь всю ночь, прижавшись грудью к шипу, его кровь Кусту вырастить бутон и окрасить его в насыщенный алый, но ценой этому станет жизнь птички. Красота требует жертв, вспоминается известная пословица. Искусство требует страданий, не пропустив муки через себя, Художник не достигнет совершенства.
Объяснение:
МОЖНО ЛУЧШИЙ ОТВЕТ
Комедия Д. И. Фонвизина "Недоросль" - известнейшее сатирическое произведение конца 18 века, высмеивающее жестоких, корыстных, невежественных и эгоистичных помещиков. Они далеки от идеалов Просвещения и стремятся к личному обогащению. С выразительными, живыми образами отрицательных героев госпожи Простаковой и ее сына Митрофана, "недоросля", связана важная тема воспитания подрастающего поколения. Комедия, написанная по законам классицизма, содержащая поучение, и по сей день остается актуальным и одним из самых смешных произведений русской литературы.
История создания комедии "Недоросль"
Как драматург Денис Иванович Фонвизин (1745 - 1792) стоит у истоков русского театра, русской сатирической комедии и русской сатиры в целом (например, оказал влияние на творчество Н. В. Гоголя, А. Н. Островского, М. Е. Салтыкова-Щедрина). А. С. Пушкин в романе «Евгений Онегин», в отступлении о театре, называет автора знаменитого «Недоросля» «другом свободы», «сатиры смелым властелином».
Комедия «Недоросль» создавалась во время царствования Екатерины II и была завершена в 1781 г. Около полугода автору не удавалось добиться разрешения цензоров на постановку пьесы по причине смелых высказываний персонажей. Окружение Екатерины II стремилось не допускать появления «Недоросля» на сцене придворного театра. Комедию представили публике в 1782 г. в Петербурге, в деревянном театре. Успех премьеры и последующих постановок был огромен.
Екатерина II поняла всю смелость комедии, обличающей несовершенства как социальных, так и государственных устоев России. Последовала реакция императрицы: в конце жизни Фонвизину запрещено было публиковаться, издавать журнал. Существует предположение, что неслучайно главным отрицательным персонажем пьесы «Недоросль» стала властолюбивая и жестокая помещица госпожа Простакова: сатирически представленный женский образ вполне мог содержать намек на несправедливость правительницы и государственного устройства России, самодержавие Екатерины II.
Объяснение:
Моє ставлення до історії Тетяни Ларіної і Євгенія Онєгіна
Історія Онєгіна і Тетяни не казка з щасливим кінцем. Несхожа вона й на шекспірівську трагедію, де герої стають жертвами обставин і гинуть у боротьбі з ними. Зате доля цих героїв дуже схожа на правду, на саме життя, де все і просто і складно одночасно. Історія взаємин Тетяни і Євгенія дуже проста. Спочатку вона любить його, потім він її. Врешті обидва кохають, і обидва нещасливі. Протягом роману герої зустрічаються лише п'ять разів. Але кожна зустріч — подія, поворот у долі. Зустрівшись уперше, і Тетяна, і Онєгін "впізнали" одне одного. Про своє відчуття після першої зустрічі Тетяна пише в листі до Онєгіна. Онєгін теж помітив Тетяну. У його діалозі з Ленським під час повернення від Ларіних є кілька деталей, що говорять про це. "Скажи: яка із них Тетяна? — чогось запитує Онєгін і дивується з вибору свого друга. — Невже ти закоханий у меншу?" Тетяна першою освідчується Онєгіну й у відповідь одержує повчальну бесіду і мудру раду: "Учитесь панувать собою". Ніхто не може дорікнути Онєгіну в нешляхетності помислів і нерозумності його доводів. І кожний готовий "кинути камінь" у Тетяну. Не даремно Пушкін так захищає її від нападок читача. Але при цьому Тетяна гранично щира. її лист — прямий і сміливий учинок. А Онєгін лукавить перед собою: "Я вас люблю любов'ю брата і, може бути, ще ніжніш". Він зрозумів і оцінив і простоту Тетяни, і її розум, і чисту, полум'яну душу. Він усе помітив і все зрозумів у Тетяні. Але не все зрозумів у собі. Його логічні доводи переконливі та бездоганні. Але це і є початок життєвої драми героїв.
Дивіться також
"Євгеній Онєгін" (повний текст)
"Євгеній Онєгін" (скорочено)
Що дало підставу В. Г. Бєлінському назвати роман "Євгеній Онєгін" "енциклопедією російського життя"? (та інші запитання)
Біографія Олександра Пушкіна
Комплекти чоловічих трусів. Хіт продажу!
За акційною ціною залишилося 26 шт. Замов сьогодні зі знижкою -53%
Портативный увлажнитель воздуха..
Красивый мини-дизайн Увлажнитель воздуха со встроенным ночником SOTHING ..
Між першим і другим освідченням, де герої поміняються місцями, — ніби прикордонний стовп, — розлука після третьої зустрічі. ("Нещасною жертвою Ленський став"). Приводом для розлуки героїв могло стати що завгодно. Але розлука для закоханих — це завжди або іспит, або кара. Тут більше схоже на кару для Онєгіна (за легковажне убивство друга, за самовпевненість і гру з почуттями, з життям) і іспит для Тетяни. Після розлуки — нова зустріч і нове освідчення. Тепер почуття переповнюють Онєгіна. Він сам не може впоратися з ними. Розум і досвід програли двобій із справжнім почуттям, що до Онєгіна прийшло вперше. І Євгеній радий цьому. Він живе чеканням щастя. Сама можливість кохати — незбагненне блаженство.
Нет, поминутно видеть вас,
Повсюду следовать за вами,
Улыбку уст, движенье глаз
Ловить влюбленными глазами...
Але Тетяна одружується з іншим, хоч Онєгіна вона, як і раніше, кохає. Вона не лукавить ні перед собою, ні перед Онєгіним. Але, як справжня російська героїня, вона не знає іншого шляху, крім вірності обов'язку і покірності долі.
Но я другому отдана;
Я буду век ему верна.
І знов обоє праві. І шкода обох. І, як і раніше, незрозуміло, чому так буває? Хоча Пушкін усе пояснив, усіх захистив, допоміг усіх зрозуміти, але щасливими зробити своїх героїв не зміг. Хоча, знову ж, що таке щастя? Можливо, два люблячі серця наприкінці роману — це не так уже й погано?