Проверяем, внимательные ли мы читатели 1. Кто является рассказчиком в повести? 2. Кто такие станционные смотрители? Что входило в их обязанности 3. Как описывается дочь смотрителя? 4. Как Минский обманул Вырина, чтобы остаться наедине с его дочери 5. Опишите вторую встречу вырина и Минского, 6. Как отразился на жизни станционного смотрителя побег дочери?.
Китай не тільки далекий від нас за відстанню, а й так само далекий своєю культурою. Інша нація, інші традиції та звичаї, ми різні з цим народом навіть у дрібницях. Але духовний світ українців багато в чому схожий на духовний світ Піднебесної. Хоча свої думки можна виражати по-різному, та від цього їх схожість не щезне. Саме тому в глибині душі ми добре розуміємо мистецтво цієї країни з великою історією і культурою, одним з представників якої є і відомий китайський поет Ду Фу.
У багатьох своїх поетичних творах Ду Фу підіймає тему війни і миру, тему життя і смерті. Це цілком зрозуміло, адже на долю поета випало багато важких випробувань. Він випив гірку чашу, до країв наповнену боями, заколотами, бунтами, немилістю імператора, скитаннями, нестатками, відірваністю від родини і всього того, що було йому дорогим. Цією тепкою настоянкою просякнуте усе життя Ду Фу, уся його творчість. У своїх віршах поет виливав свою спрагу за мирними часами, ностальгію за рідними краями, печаль і тугу за сім’єю.
У своєму вірші «Пісня про хліб і шовк» Ду Фу докоряє своєму невидимому співрозмовнику, що хоч в країні тисячі маленьких і великих міст, в жодному з них немає миру та злагоди. Майже кожне місто має своє військо, яке замість того, щоб засіювати поля, засіює рідну землю болем і смертю. Поет запитує: коли ж закінчаться ці руйнівні часи, коли ж знову люди займуться шовківництвом і знов у почнуть співати? І що ж треба зробити, щоб так залишалося вічно, та й взагалі, можливе таке, чи ні? Такі патріотичні запитання звучать у багатьох його поетичних творах, а в інших можна прочитати їх між рядків.
Немало віршів Ду Фу присвятив своїм рідним і близьким. Серед цих віршів і поезія «При місяці згадую брата». Поет ігає, як переливаються роси у місячному сяйві і згадує, що таку саму картину бачив колись давно і в рідних краях, де пройшло його дитинство, краях, до яких шлях закритий назавжди. Своїм знайомим блиском краплі роси викликають у автора невимовну журбу за тими, з ким його на все життя розлучила війна.
Історія нашої рідної України, як і історія Китаю, має немало слідів, що залишилися після кривавих війн. Українці не з чуток знають, що таке війна, що таке біль та туга за рідними, що таке повоєнне спустошення. Ці знання передаються нам із покоління в покоління на генетичному рівні, тому почуття та мотиви творів Ду Фу добре зрозумілі нашим співвітчизникам, вони дуже схожі на ті, якими насичували свої віршу найвідоміші і найталановитіші українські поети.
Відомо, що розуміння самого себе приходить через розуміння інших. Заглибившись в символи і образи поетичної творчості Ду Фу, ми отримуємо шанс зрозуміти інших і побачити самих себе.
Китай не тільки далекий від нас за відстанню, а й так само далекий своєю культурою. Інша нація, інші традиції та звичаї, ми різні з цим народом навіть у дрібницях. Але духовний світ українців багато в чому схожий на духовний світ Піднебесної. Хоча свої думки можна виражати по-різному, та від цього їх схожість не щезне. Саме тому в глибині душі ми добре розуміємо мистецтво цієї країни з великою історією і культурою, одним з представників якої є і відомий китайський поет Ду Фу.
У багатьох своїх поетичних творах Ду Фу підіймає тему війни і миру, тему життя і смерті. Це цілком зрозуміло, адже на долю поета випало багато важких випробувань. Він випив гірку чашу, до країв наповнену боями, заколотами, бунтами, немилістю імператора, скитаннями, нестатками, відірваністю від родини і всього того, що було йому дорогим. Цією тепкою настоянкою просякнуте усе життя Ду Фу, уся його творчість. У своїх віршах поет виливав свою спрагу за мирними часами, ностальгію за рідними краями, печаль і тугу за сім’єю.
У своєму вірші «Пісня про хліб і шовк» Ду Фу докоряє своєму невидимому співрозмовнику, що хоч в країні тисячі маленьких і великих міст, в жодному з них немає миру та злагоди. Майже кожне місто має своє військо, яке замість того, щоб засіювати поля, засіює рідну землю болем і смертю. Поет запитує: коли ж закінчаться ці руйнівні часи, коли ж знову люди займуться шовківництвом і знов у почнуть співати? І що ж треба зробити, щоб так залишалося вічно, та й взагалі, можливе таке, чи ні? Такі патріотичні запитання звучать у багатьох його поетичних творах, а в інших можна прочитати їх між рядків.
Немало віршів Ду Фу присвятив своїм рідним і близьким. Серед цих віршів і поезія «При місяці згадую брата». Поет ігає, як переливаються роси у місячному сяйві і згадує, що таку саму картину бачив колись давно і в рідних краях, де пройшло його дитинство, краях, до яких шлях закритий назавжди. Своїм знайомим блиском краплі роси викликають у автора невимовну журбу за тими, з ким його на все життя розлучила війна.
Історія нашої рідної України, як і історія Китаю, має немало слідів, що залишилися після кривавих війн. Українці не з чуток знають, що таке війна, що таке біль та туга за рідними, що таке повоєнне спустошення. Ці знання передаються нам із покоління в покоління на генетичному рівні, тому почуття та мотиви творів Ду Фу добре зрозумілі нашим співвітчизникам, вони дуже схожі на ті, якими насичували свої віршу найвідоміші і найталановитіші українські поети.
Відомо, що розуміння самого себе приходить через розуміння інших. Заглибившись в символи і образи поетичної творчості Ду Фу, ми отримуємо шанс зрозуміти інших і побачити самих себе.
У багатьох своїх поетичних творах Ду Фу підіймає тему війни і миру, тему життя і смерті. Це цілком зрозуміло, адже на долю поета випало багато важких випробувань. Він випив гірку чашу, до країв наповнену боями, заколотами, бунтами, немилістю імператора, скитаннями, нестатками, відірваністю від родини і всього того, що було йому дорогим. Цією тепкою настоянкою просякнуте усе життя Ду Фу, уся його творчість. У своїх віршах поет виливав свою спрагу за мирними часами, ностальгію за рідними краями, печаль і тугу за сім’єю.
У своєму вірші «Пісня про хліб і шовк» Ду Фу докоряє своєму невидимому співрозмовнику, що хоч в країні тисячі маленьких і великих міст, в жодному з них немає миру та злагоди. Майже кожне місто має своє військо, яке замість того, щоб засіювати поля, засіює рідну землю болем і смертю. Поет запитує: коли ж закінчаться ці руйнівні часи, коли ж знову люди займуться шовківництвом і знов у почнуть співати? І що ж треба зробити, щоб так залишалося вічно, та й взагалі, можливе таке, чи ні? Такі патріотичні запитання звучать у багатьох його поетичних творах, а в інших можна прочитати їх між рядків.
Немало віршів Ду Фу присвятив своїм рідним і близьким. Серед цих віршів і поезія «При місяці згадую брата». Поет ігає, як переливаються роси у місячному сяйві і згадує, що таку саму картину бачив колись давно і в рідних краях, де пройшло його дитинство, краях, до яких шлях закритий назавжди. Своїм знайомим блиском краплі роси викликають у автора невимовну журбу за тими, з ким його на все життя розлучила війна.
Історія нашої рідної України, як і історія Китаю, має немало слідів, що залишилися після кривавих війн. Українці не з чуток знають, що таке війна, що таке біль та туга за рідними, що таке повоєнне спустошення. Ці знання передаються нам із покоління в покоління на генетичному рівні, тому почуття та мотиви творів Ду Фу добре зрозумілі нашим співвітчизникам, вони дуже схожі на ті, якими насичували свої віршу найвідоміші і найталановитіші українські поети.
Відомо, що розуміння самого себе приходить через розуміння інших. Заглибившись в символи і образи поетичної творчості Ду Фу, ми отримуємо шанс зрозуміти інших і побачити самих себе.