Приступаючи до детального зображення пекла, Котляревский значно відкидається від язичеського подання про нього. Він малює пекло таким, котрим його можна побачити на фресках християнських соборів: на них грішники караються за конкретні людські пороки. Письменник намагається викрити їх як можна ширше. Іноді ми навіть забуваємо, що перед нами картина пекла, тому що кожний рядок поеми – це замальовка з реального буття, пороки якого в гостро сатиричній формі викривав автор. Він замальовує всі сфери людського життя: тут каралися грішники за політичні провини («що людям пільги не давали» , попи – «знали церков що одну») , економічні злочини («торговки» , шмаровози, ті, хто «поганий продавали товар») , соціальні правопорушення («всі гайдамаки, всі злодії», «які по правді не судили» , «себе що самі вбивали») , за моральні недоліки (брехуни, «обманювали що дівок» , «паливоди й волоцюги» , «що продають себе на час») , за відступництво від духовних норм («усе ворожки, чарівники» , «що знали весь святий закон» , а «як же були на самоті, то молитовники ховали») . Дістається в пеклі й батькам, «яких синів не вчили» , і мудрецям, які не знали, «звідки узявся мир?» , і лікареві, що «чванився, як людей морив» . Всіх «оселив» у пекло И. Котляревский: богатих і бідних, старих і молодих, чоловіків і жінок, тому що гріхи можуть заволодіти будь-якою душею – і тоді людин стає кандидатом вад.
Объяснение:
Це?
До нападу фашистів герой оповідання Шолохова "Доля людини", Андрій Соколов, жив так само, як більшість радянських людей. Демобілізувавшись після служби в Червоній Армії, втративши під час голоду батьків і маленьку сестричку, він почав працювати слюсарем на заводі, де й зустрів майбутню дружину, таку саму сироту Ірину. Жили вони дружно, у шлюбі народилися син та дві доньки. У двадцять дев'ятому році Андрій пересів за кермо, та так з того часу й не розлучався з машинами. Працював він день і ніч, заробляючи достатньо, щоб сім'я нічого не потребувала. Десять років прожили не знаючи горя, доки все не зруйнувала війна