С египетскими пирамидами связано огромное количество загадок, легенд и тайн. Одной из самых распространенных мистических историй является «месть фараонов». Многие исследователи и охотники за сокровищами, посмевшие потревожить покой древних фараонов, заканчивали свою жизнь трагически. Началось все почти 100 лет назад – в ноябре 1922 года английские археологи Говард Картер и Джордж Карнарвон вскрыли гробницу фараона Тутанхамона, правителя восемнадцатой династии. А весной следующего года в газетах появились сообщения о скоропостижной кончине лорда Карнарвона. Журналисты наперебой писали о том, что археолог стал жертвой «проклятья фараонов». В газетах появилась информация о том, что перед входом в усыпальницу фараона ученые нашли глиняную табличку с грозной надписью: «Смерть настигнет того, кто посмеет нарушить покой фараона». Но, разве могло это остановить исследователей на пути к своей мечте? Коллеги Карнарвона скептически отнеслись к газетным «уткам», уверяя, что фараоны здесь совершенно не причем: археолога за сутки до смерти укусило какое-то ядовитое насекомое, вот и вся причина этой трагедии. Но, это было только начало целой череды загадочных смертей. Вскоре скончался еще один участник экспедиции – американец Мэйс. В последние дни жизни он уверял, что испытывает странное состояние – полный упадок физических и духовных сил. Именно Мэйс активно участвовал в разборке стены, которая закрывала вход в гробницу Тутанхамона. За короткий срок ушли из жизни несколько участников раскопок. Причем, страдали даже люди, лишь косвенно имевшие отношение к данной экспедиции. Британский предприниматель Вульф просто решил посмотреть на мумию фараона, и скончался на борту судна, возвращаясь в родную Англию. В марте 1939 года скончался и Говард Картер, однин из первых археологов, побывавший в гробнице фараона. Несмотря на то, что с момента экспедиции уже более 16 лет, газетчики и его смерть отнесли к «возмездию фараонов». Так существует ли оно на самом деле? В этом вопросе есть как сторонники, так и скептики. Например, известный английский писатель Артур Конан Дойл был уверен, что это не миф. Он заявлял, что на гробницы, действительно, жрецами Тутанхамона было наложено некое проклятье для охраны покоя усопших правителей. Неудивительно, что мнение такого известного во всем мире писателя вызвало большой резонанс в обществе. Материалисты пытались найти научное объяснение происходящему. Например, в шестидесятых годах века египетский медик Эз-эд-дин Таха опубликовал данные своих многолетних исследований. Практически у всех исследователей пирамид в организме был обнаружен вирус, который вызывает воспаление дыхательных путей. Такой же вирус обнаружен и в мумиях. Причем, сохраняет он свою активность на протяжении нескольких тысячелетий. А Джордж Карнарвон, ставший первой жертвой «мести фараонов», еще до посещения Египта страдал легочным заболеванием. Неудивительно, что в стране, с совершенно с другим климатом, заболевание могло обостриться.
Объяснение:
24 травня виповнюється 100 років від дня народження видатного українського живописця Георгія Степановича Меліхова.
Для більшості українців його ім’я невід’ємне від величного полотна “Молодий Т.Г.Шевченко в майстерні К.П. Брюллова”(1947). Твір, завоювавши право бути кращим в українській Шевченкіані, став класикою національного образотворчого мистецтва.
Автор картини належав до тієї генерації митців, шлях якої розпочався в 30-ті роки минулого століття - період, коли тиск влади на мистецтво набував своєї найбільшої гостроти, а протистояння художників цьому тиску - найбільшої драматичності. Теми і жанри, а також формальні рішення в проголошеному в 1934 році єдиному для всієї культури творчому методі соціалістичного реалізму були суворо регламентовані. Відстоюючи власну свободу творчості, митці змушені були йти на певні компроміси.
Однак, мистецтво Г.С. Меліхова стало підтвердженням того, що художник в певній мірі може долати тиск ідеології, залишаючись вірним собі, без фальші і патетики розповідати про події минулого, про свою епоху, зображувати людське життя та своїх сучасників.
Шляхи художника од самого початку вели його до реалістичного мистецтва, принципи якого він сповідував все життя. Першим педагогом Меліхова був колишній вихованець Петербурзької академії художеств, професор Харківського художнього інституту М.С. Федоров, вишкіл якого він з вдячністю згадував через довгі роки. З учителями йому таланило й надалі. В 1935 році Меліхов став студентом Київського художнього інституту, де навчався у таких славетних майстрів і педагогів, як Ф.Г.Кричевський, П.Г. Волокидін, К.Ф. Єлева, М.А.Шаронов, С.О.Григор’єв.
Закінчення інститутського навчання збіглося з початком Другої Світової війни.
Художник пройшов крізь її полум’я солдатом. Його рисунки, в яких закарбовані воєнні будні, зараз, більш ніж через 60 років, видаються безцінними документами епохи.
Дійсність 1950-х років не давала художникові тем, що могли його надихнути на написання великих полотен. Змушений віддавати данину офіційним замовленням, він вдавався до зображення історичних подій і образів, вирішуючи які уникав поверхового пафосу.
Віддаючи пріоритет тематичній картині, Меліхов працював в усіх живописних жанрах. Він збагатив український живопис неперевершеними натюрмортами.
Меліхов не оминув і пейзажний живопис. Особливо його привертали ті мотиви, в яких природа поставала в своїй одвічній красі. Він писав Вінничину, Карпати, Венецію, Вірменію, Крим, його старовину та морське узбережжя, Канів, Полтавщину, Чернігівщину.
В доробку майстра велике місце належало портрету. Над ним він працював впродовж всього життя, створивши цілу галерею образів своїх сучасників.
Творчий доробок Г.С.Меліхова належить до найяскравіших сторінок українського мистецтва середини і другої половини 20 століття.
Наслідуючи художні традиції реалістичного мистецтва попередніх епох,
він невтомно продовжував духовну роботу і творчі пошуки, характерні для мистецтва непідвладного швидкоплинності часу.