У наших лісах та заповідниках живуть справжні, лісові велетні. Це лосі. У всьому вигляді лісового велетня відчувається міць і сила.
У лося велика горбоноса голова. Верхня товста губа довше нижньої. Тіло масивне, з загривком, схожим на горб. Довгі вуха чуйно вловлюють найменший звук. Тепла густа шерсть захищає тварину від морозів.
Ноги у лося – довгі, з широкими копитами. Вони дозволяють ходити по глибокому снігу, по болоту.
А ще лосі швидко бігають та плавають. Зустрінеться ріка – лось легко перепливе її і може навіть на хвилиночку пірнути під воду. У жаркий день лосі люблять зайти в воду: і прохолодно, і порятунок від комарів і мошок.
Є у лося і прикраса – великі широкі роги. А щоб вони не заважали бігти через лісові хащі, лось піднімає голову, ніби кладе роги на спину. Правда, взимку лось скидає свою прикрасу.
Навесні народжуються малюки. Мама – ніжно вилизує своє дитинча, годує його молоком.
Лосі – сильні і сміливі. Міцні роги, удар копитом зупинять ворога – вовка чи ведмедя. Всі, хто ходить в ліс, знають – якщо лось гуляє з лосеням, краще до них не підходити! А лосеня в разі небезпеки зачаїться – сховається. Поруч пройдеш – не помітиш.
Ось такі дивовижні велетні живуть в наших лісах та зовідниках.
Есть мнение что Тарас Бульба совершает в повести сразу несколько подвигов. Первый подвиг - это то, что он жертвует семьей ради своей Отчизны. Тарас лично убивает младшего сына-предателя и гордо смотрит на то, как терпит пытки поляков старший, Остап, по трагической случайности попавший в плен. Второй подвиг героя - это его верное служение делу казаков, издревле защищавших Россию от неприятеля. И, наконец, третий подвиг Тараса - это его мученическая смерть на костре, после которое дело героя все равно живет.
