Заперечення раціоналізму, що панував у добу Просвітництва, культ почуттів людини.
Увага до особистості, її індивідуальних рис.
Неприйняття буденності й звеличення „життя духу“
Історизм творів і захоплення фольклором.
Основні ознаки реалізму як художніх напрямів:
Перша половина XIX століття - особлива сторінка в процесі становлення і розвитку реалістичного методу. Соціальний аналіз, взаємодія типових характерів з типовими обставинами, відтворення світу, як непростої єдності , а суперечливої цілісності - всі ці та інші ознаки свідчать про якісно новий етап реалізму XIX століття в порівняння з реалізмом доби Відродження і Просвітництва.
Визначальні риси реалізму: - раціоналізм, раціоцентричний психологізм (ототожнення психіки і свідомості, недооцінка позасвідомих процесів); - правдиве, конкретно-історичне, всебічне зображення типових подій і характерів у типових обставинах при правдивості деталей; - принцип точної відповідності реальній дійсності усвідомлюється як критерій художності, як сама художність; - характер і вчинки героя пояснюються його соціальним походженням та становищем, умовами повсякденного життя; - конфліктність (драматизація) як сюжетно-композиційний іб формування художньої правди; - вільна побудова творів; - превалювання (перевага) епічних, прозових жанрів у літературі, послаблення ліричного струменя мистецтва; - розв'язання проблем на основі загальнолюдських цінностей.
Письменники - реалісти не відмежовувались від дійсності, а проникали в суть соціальних процесів, через аналіз доходили до синтезу. Вони не обмежувались, як романтики, тільки відкриттям нового світу, а намагались встановити його більш універсальні закони, пізнати сутність суспільних відносин, виявити їх причини і наслідки. Залишаючись основним напрямом в другій половині XIX століття, реалізм набуває нових рис, нових якостей. Поступово втрачається оптимістичний погляд на життя, посилюється увага до тем нерівності, вульгарності буржуазного середовища. Суттєвих змін набуває пізній романтизм як в концепції особистості, характері героїв, так і в структурі творів. В 70-80-і роки виникають нові художні напрями, течії, серед яких виділяються натуралізм, символізм, імпресіонізм. В західноєвропейській та американській літературі кінця XIX - початку XX століття відмічається посилення кризових явищ, занепадницьких (декадентських) тенденцій. Разом з тим ідуть дієві пошуки нових форм і методів для відображення складних процесів сучасної дійсності. Значно активізувався взаємний зв'язок і вплив національних літератур.
В образі головного героя Тараса Бульби автор втілив найкращі риси запорізького козака. Тарас — один з числа корінних полковників, людина досвідчена, загартована у битвах. Його поважають товариші по зброї за любов до Батьківщини, Мужність, вірність товариству, відданість справі захисту рідної землі від ворогів. Маючи двох синів, Бульба пишається ними, хоче бачити їх справжніми козаками, хоче показати їх — свою гордість — товаришам. Тому герой і знаходить справу, в якій би сини проявили себе з найкращого боку. У поході старший син Остап, завдяки мужності, кмітливості, вмінню володіти зброєю, стає курінним атаманом. Гордістю переповнене серце старого Тараса. Та, на жаль, молодший син, Андрій, зрадив рідну землю, зрадив товаришів. Горе зігнуло батька. Він, як справжній патріот і запорожець, вибирає любов до Вітчизни, а не любов до сина. Андрій гине від рук батька. Мужньо витримав Тарас, хоча серце розривалося, і сцену тортур, яким піддавали вороги старшого сина. Та помстився добре старий козак ляхам, випалюючи їхні села та міста. У кінці твору смерть чекає і на самого Тараса. Та він думає не про себе, а про те, як краще відступити його товаришам. Саме таких людей, як Тарас Бульба — мужніх, сміливих, вірних, відданих — поважали на Січі, про них складали пісні кобзарі. Такими людьми пишався наш народ, ними славилась Україна! Бойове товариство, побут і звичаї запорожців у повісті М. Гоголя «Тарас Бульба» М. Гоголь — видатний письменник — присвятив опису яскравих сторінок українського козацтва повість «Тарас Бульба». Щодо опису побуту і звичаїв запорожців письменник намагався наслідувати дійсність. Все, що відбувалося на Січі, читач бачив очима Остапа та Андрія. Разом з ними милувався величезним козаком, який спав прямо посеред дороги, розкинувши вільно руки й ноги. Вражає читача, як і молодих козаків, сцена покарання вбивці. Життя козаків було дуже суворим, вони звикли до походів, не любили розкошувати. Найбільшу цінність для всіх становило бойове товариство. Вкарбовуються у пам’ять слова головного героя: «Немає зв’язку, святішого від товариства!», «поріднитися рідністю по душі може тільки людина». Великого значення надавали Тарас Бульба та його бойові побратими цьому поняттю — товариство. Все могли віддати, забути про власну користь, про рідних, а товариство не могли зрадити ніколи. Тому й перемагає їхній дух, тим вони й сильні. Такими героями й пишалася українська земля.
ГЕРАСИМ — центральный персонаж повести И.С.Тургенева «Муму» (1852), немой дворник самодурки-барыни, человек строгого и серьезного нрава, настоящий русский богатырь, огромного роста и необыкновенной физической силы. Судьба Г. не выдумана — основой сюжетной линии повести стала история дворника Андрея Немого, принадлежавшего матери Тургенева Варваре Петровне. Г., жившего в деревне, по капризу барыни привозят в город, где он попадает в атмосферу подхалимства и завистничества, которая царит среди крепостных в доме помещицы. На этом фоне разворачивается трогательная история его любви к прачке Татьяне: «Куда, бывало, она ни пойдет, он уж тут как тут, идет ей навстречу, улыбается, мычит, махает руками…» Но барыня из своих соображений отдает Татьяну за пьяницу башмачника Капитона, с чем Г. приходится смириться. Поэтому объяснима привязанность героя к им щенку: Муму оказалась единственным существом, которое на его ласку отвечало взаимностью. Давно спорят, почему Г. выполняет приказ барыни утопить Муму, а затем без разрешения уходит в деревню. В этом поступке усматривали ярко выраженный протест против крепостного права. Но тогда непонятны причины его неожиданной жестокости по отношению к любимому существу. Одна из вероятных разгадок — в трактовке, принадлежащей И.С.Аксакову, который считал Г. символом русского народа, его страшной силы и непостижимой кротости.
Основні ознаки романтизму:
Заперечення раціоналізму, що панував у добу Просвітництва, культ почуттів людини.
Увага до особистості, її індивідуальних рис.
Неприйняття буденності й звеличення „життя духу“
Історизм творів і захоплення фольклором.
Основні ознаки реалізму як художніх напрямів:
Перша половина XIX століття - особлива сторінка в процесі становлення і розвитку реалістичного методу. Соціальний аналіз, взаємодія типових характерів з типовими обставинами, відтворення світу, як непростої єдності , а суперечливої цілісності - всі ці та інші ознаки свідчать про якісно новий етап реалізму XIX століття в порівняння з реалізмом доби Відродження і Просвітництва.
Визначальні риси реалізму: - раціоналізм, раціоцентричний психологізм (ототожнення психіки і свідомості, недооцінка позасвідомих процесів); - правдиве, конкретно-історичне, всебічне зображення типових подій і характерів у типових обставинах при правдивості деталей; - принцип точної відповідності реальній дійсності усвідомлюється як критерій художності, як сама художність; - характер і вчинки героя пояснюються його соціальним походженням та становищем, умовами повсякденного життя; - конфліктність (драматизація) як сюжетно-композиційний іб формування художньої правди; - вільна побудова творів; - превалювання (перевага) епічних, прозових жанрів у літературі, послаблення ліричного струменя мистецтва; - розв'язання проблем на основі загальнолюдських цінностей.
Письменники - реалісти не відмежовувались від дійсності, а проникали в суть соціальних процесів, через аналіз доходили до синтезу. Вони не обмежувались, як романтики, тільки відкриттям нового світу, а намагались встановити його більш універсальні закони, пізнати сутність суспільних відносин, виявити їх причини і наслідки. Залишаючись основним напрямом в другій половині XIX століття, реалізм набуває нових рис, нових якостей. Поступово втрачається оптимістичний погляд на життя, посилюється увага до тем нерівності, вульгарності буржуазного середовища. Суттєвих змін набуває пізній романтизм як в концепції особистості, характері героїв, так і в структурі творів. В 70-80-і роки виникають нові художні напрями, течії, серед яких виділяються натуралізм, символізм, імпресіонізм. В західноєвропейській та американській літературі кінця XIX - початку XX століття відмічається посилення кризових явищ, занепадницьких (декадентських) тенденцій. Разом з тим ідуть дієві пошуки нових форм і методів для відображення складних процесів сучасної дійсності. Значно активізувався взаємний зв'язок і вплив національних літератур.