Сучасне покоління народилось у період перебудови цілого світу, під час колосальних змін і появи наднових технологій. Та, на жаль, змінюватись почала не тільки середа існування, зовнішня оболонка світу, а й ті, хто в ній живе, її населяє. Люди стали інакші: злі, агресивні, нечемні й грубі, але й серед таких залишились винятки, справжні скарби — ті, що ще пам’ятають про добро і залишають у своєму серці місце для чуйності та співчуття.
Уявити світ без таких людей просто неможливо: не було б їх — не було б миру, злагоди й порозуміння. А що ми є без цих загальнолюдських цінностей? Відповідь проста — ніщо. Адже життя без доброти — це не життя, а без чуйності і співпереживання — просто існування. Я впевнена, що кожен з нас зустрічав у своєму житті таких людей, які досі володіють цим прекрасним даром, умінням зберігати добро для себе і для своїх близьких. Згадайте цих людей: вони чесні, справжні, істинні, вони завжди підтримають і до підкажуть і не відмовлять у потрібний момент. Вміти робити добро — це справді скарб, дарований далеко не кожному, можливо, завдяки якому ми ще досі всі не познищували один одного, не завдали колосального морального й фізичного болю, не змусили страждати ціле людство. Тому немає сумнівів, що доброта — це основа життя, це те, що дозволяє нам, людям, нормально функціонувати й співіснувати.
Та що ж таке чуйність? Думаєте, що без неї можна обійтися? Ні, ні в якому разі, не в наш час. Чуйність — це здатність одного тонко відчувати духовний світ іншого, уміння ніжно і ласкаво ставитися до всіх, хто тебе оточує, прагнення бути постійно корисним і потрібним. Чуйні люди завжди готові запропонувати неоціненну підтримку, стати опорою і рушієм до нових дій, до перетворень і змін. Той, хто асоціюється зі словом «чуйний», здатен захистити від болю, страждань і мук, готовий відкритися і поділитися своїм теплом і щирістю. Такі люди є неперевершеними друзями, незамінними, вірними супутниками життя. Їхня присутність завжди супроводжується теплими, відвертими розмовами і тільки приємними емоціями, які важко підробити.
Отже, важко переоцінити значення і роль доброти та чуйності у людському житті. Ці два почуття — це два гаранти миру і порозуміння, це пласти, на яких тримається весь світ і ціле людство. Тож спробуймо разом не забувати про їхню важливість, спробуймо знову зробити їх актуальними і звичними у загальному вжитку. Нехай світ знає, що людські чуйність і доброта ще далекі від своєї смерті, а поки вони панують між нами, доки живемо і радіємо ми.
Объяснение:
лучшею шуткою почиталась у Кирила Петровича:
Проголодавшегося медведя запрут, бывало, в пустой комнате, привязав его веревкою за кольцо, ввинченное в стену. Веревка была длиною почти во всю комнату, так что один только противуположный угол мог быть безопасным от нападения страшного зверя. Приводили обыкновенно новичка к дверям этой комнаты, нечаянно вталкивали его к медведю, двери запирались, и несчастную жертву оставляли наедине с косматым пустынником. Бедный гость, с оборванной полою и до крови оцарапанный, скоро отыскивал безопасный угол, но принужден был иногда целых три часа стоять прижавшись к стене и видеть, как разъяренный зверь в двух шагах от него ревел, прыгал, становился на дыбы, рвался и силился до него дотянуться. Таковы были благородные увеселения русского барина! Несколько дней спустя после приезда учителя, Троекуров вспомнил о нем и вознамерился угостить его в медвежьей комнате: для сего, призвав его однажды утром, повел он его с собою темными коридорами; вдруг боковая дверь отворилась, двое слуг вталкивают в нее француза и запирают ее на ключ. Опомнившись, учитель увидел привязанного медведя, зверь начал фыркать, издали обнюхивая своего гостя, и вдруг, поднявшись на задние лапы, пошел на него... Француз не смутился, не побежал и ждал нападения. Медведь приближился, Дефорж вынул из кармана маленький пистолет, вложил его в ухо голодному зверю и выстрелил. Медведь повалился.
Объяснение:
это покороче:
Кирила Троекуров очень любил устраивать обеды у себя в доме. К нему приезжали ближайшие соседи, перед которыми он хвалился своими достижениями, картинами, книгами или мебелью.
Троекуров отличался жестоким характером. Его любимой шуткой было закрыть незнающего гостя в комнате с медведем. Зверя перед этим целый день не кормили и дразнили, а потом привязывали в комнате. Человек, который попадал в эту комнату был в ужасе. Он вжимался в самую дальнюю стену и смотрел, как свирепое и голодное животное пытается сорваться с цепи.
Гости всегда смеялись над этим розыгрышем, но каждый в душе очень боялся попасть в эту комнату.