Ему отвели над кухней каморку; он устроил ее себе сам, по своему вкусу, соорудил в ней кровать из дубовых досок на четырех чурбанах – истинно богатырскую кровать; сто пудов можно было положить на нее – не погнулась бы; под кроватью находился дюжий сундук; в уголку стоял столик такого же крепкого свойства, а возле столика – стул на трех ножках, да такой прочный и приземистый, что сам Герасим бывало поднимет его, уронит и ухмыльнется. Каморка запиралась на замок, напоминавший своим видом калач, только черный; ключ от этого замка Герасим всегда носил с собой на пояске. Он не любил, чтобы к нему ходили...
Окружающий нас мир музыкален и поэтичен. Он наполнен красками, звуками, мелодиями. Может радоваться и грустить лес, веселиться солнце, сердиться и бушевать дождь. В творчестве Тютчева присутствуют все времена года: «Зима недаром злится» , «Еще в полях белеет снег» , «Люблю грозу в начале мая» , «Осенний вечер» и др. Стихотворение Ф. И. Тютчева «Весенние воды» считается шедевром русской классики. В нем восторг пробудившейся природы, яркий полет поэтической мысли. Композитор Сергей Рахманинов, прочитавший это стихотворение впервые, был поражен яркой поэтичностью и необычайной музыкальностью. Не раздумывая он сразу же написал романс, который также вошел в сокровищницу русской культуры. Музыкальное созвучие стихотворению правдиво передает то, о чем поют стихи. Мы слышим, как маленькие весенние ручейки вместе превращаются в бурную реку, лопающие остатки льда и несущиеся вперед.
Трагедія В. Шекспіра «Гамлет» — одна з найвизначніших п’єс у світовій драматургії, яка протягом чотирьох століть не сходить з театральних сцен.
З її головним героєм, данським принцом Гамлетом, ми зустрічаємося в момент глибокого душевного потрясіння: вмить зруйнувалося все, що було у його житті цінного. До цієї трагічної миті його життя було безтурботним: він жив у родині, де панували любов і злагода, сам покохав чудову дівчину, яка відповідала йому взаємністю, мав чудових друзів, з задоволенням займався науками, полюбляв театр, писав вірші, попереду на нього чекало велике майбутнє — стати королем і правити цілим народом.
Та раптом його сповістили про загадкову смерть батька. Вдома принца очікує другий удар: мати Гамлета за два місяці після смерті чоловіка одружується з його братом Клавдієм, який став новим королем. І третій удар: Гамлет довідався, що батька вбив його власний брат з метою заволодіти троном.
Звичайно, до цього потрясіння Гамлет не був настільки наївним, щоб думати, нібито в житті не буває нещасть. І все-таки його уявлення про світ багато в чому були ілюзорними. Лихо, яке з ним сталося, змусило Гамлета подивитися на все по-новому. Воно поставило перед ним невідворотні питання: чого варте життя? Що таке смерть? Чи варто вірити в любов, дружбу? В чому причина нещасть, які пригнічують людину, чи можна їх уникнути?
Розмірковуючи над цими питаннями, Гамлет доходить страшного висновку: весь світ злочинний, ниций та розбещений, його помста за смерть батька нічого не змінить у цьому світі. Перед Гамлетом постає нова проблема: визначитися, яка його позиція в цьому світі брехні та зла. Скоритися долі, прийняти світ таким, яким він є, чи боротися зі злом, заздалегідь знаючи, що перемогти не зможе?
Ці питання Гамлет намагається розв’язати у своєму знаменитому монолозі «Чи бути, чи не бути». Перед ним — два шляхи: боротися або скоритися злу.
Чи бути, чи не бути — ось питання.
Що благородніше? Коритись долі І біль від гострих стріл її терпіти,
А чи, зіткнувшись в герці з морем лиха.
Покласти край йому!..
Після напружених роздумів герой вирішує: «Бути». Гамлет відчуває, що його обов’язок, місія полягають у викоріненні зла:
Звихнувся час. О доля зла моя!
Чому його направить мушу я?
У житті поруч з добром завжди присутнє зло. Питання, які постають перед Гамлетом, важливі для кожної мислячої людини, бо рано чи пізно їй доводиться стикатись зі злом і несправедливістю, переживати муки вибору власної позиції. Ось чому Гамлет — вічний образ.
Объяснение:
Ему отвели над кухней каморку; он устроил ее себе сам, по своему вкусу, соорудил в ней кровать из дубовых досок на четырех чурбанах – истинно богатырскую кровать; сто пудов можно было положить на нее – не погнулась бы; под кроватью находился дюжий сундук; в уголку стоял столик такого же крепкого свойства, а возле столика – стул на трех ножках, да такой прочный и приземистый, что сам Герасим бывало поднимет его, уронит и ухмыльнется. Каморка запиралась на замок, напоминавший своим видом калач, только черный; ключ от этого замка Герасим всегда носил с собой на пояске. Он не любил, чтобы к нему ходили...