Объяснение:
23 Ардж
просто дедок перестарался со сказками, внушая его еще неокрепшему умом мальчику. а так ничего вопиющего тут не вижу, если люди так сентиментальны, то пусть начнут с себя; перестать есть мясо, колбасу, консервов, яйц, салатов, картошку, хлеб (ведь растения тоже живые организмы ), разумется такое просто невозможно. Значит, все это всего-навсего наивные сентименты со стороны автора (айтматов), не выдерживающее никакой критики. Природу надо защищать и любить, с этим конечно не спорю, но по крайней мере не такими методами как у старика Момуна. Лучше бы он такие сказки не рассказывал, раз если был готов ради собственной шкуры стрелять в оленей, если бы он тогда , в том месте застрелил бы Сейдахмата вместо марала, зато какая была бы концовка у повести. Дед мгновенно бы превратился перед внуком в героя, а дальше как окончить повесть, это дело техники.
Подробнее на Кино-Театр.РУ https://www.kino-teatr.ru/kino/movie/sov/9098/forum/
В заглавие произведения писатель поставил словосочетание «Уроки французского», потому что повествование тесно связано с деятельностью Лидии Михайловны, учительницы французского языка.
Она видела, что главный герой отстает по ее предмету, поэтому организовывает для него дополнительные занятия, которые позже переросли в нечто большее, чем простое изучение языка. Хотя и здесь у героя были успехи: учительница сделала все, чтобы мальчик полюбил данный предмет, произношение у него стало намного лучше, чем он несказанно гордился. Так об этом говорил рассказчик: «Правда, толк от этого выходил, постепенно я стал довольно сносно выговаривать французские слова, они уже не обрывались у моих ног тяжёлыми булыжниками, а, позванивая, пытались куда-то лететь».
Роман у віршах «Євгеній Онєгін» писався Пушкіним біля васьми років. Це були роки тварчої зрілості поетО. В 1831 році роман був кінчений і в 1833 році вийшов у світло. Він охоплює події з 1819 по 1825 рік: від закордонних походів російської армії після розгромуНаполеона до повстання декабристів. У центрі роману – любовна історія. Герої роману Євгеній Онєгін і Тетяна Ларіна, Валодимир Ленський і Ольга становлять дві любовні пари. Але всім їм не дано судьбою стати щасливими. Онєгіна Тетяна полюбила відразу й назавжди. А він прийшов до любові через роки, через глибокі духовні потрясіння. І, хоча Євгеній і Тетяна люблять один одного, вани не можуть стати щасливими, не можуть з’єднати Свою долю. І винуваті в цьому не які-небудь зовнішні обставини, а власні помилки героя, його невміння знайти правильний шлях у житті. Над причинами цих помилок Пушкін і змушує міркувати сваго читача.На просту сюжетну лінію роману нанизана безліч побутових картин і описів природи, у романі описані живі люди з їхньою різною долею, з їхніми почуттями й характерами. Все це «собранье строкатих глав, напівсмішних, напівсумних, простонародних, ідеальних» представляє читачеві епоху… Це, звичайно, моя особиста думка, але мені здається, що головна ідея «Євгенія Онєгіна» полягає в тому, що щасливими можуть бути лише люди, які мало думають, мало знають, у яких немає прагнень до високого ідеалу. Люди із чуйною душею приречені на страждання. Цим мене й залучає роман, він переконує мене у власних . Приземлені люди живуть простіше, беспечнее й легше, але не кожний погодиться живатіти «у бездіяльності порожньому». Однак Пушкін не обмежується цими висновками. Він чітко показує, що у всіх цих фатальних помилках винуваті не його герої, а те середовище, та обстановка, що сформувала такі характери, що зробила нещасними цих по суті або по сваїх задатках прекрасних, розумних і шляхетних людей. Ці сумні й гіркі думки про недоськоналість миру виражені Пушкіним в останніх смутних рядках роману.