Кожна дитина вірить у казку. Розгорнеш книжку – і перед тобою дивовижні, насичені сонцем світи, де можна мандрувати, не знаючи втоми. І в тих світах із кожним трапиться щось незвичайне, що б змінило життя, повернуло долю до розуму й краси. Письменники, які це розуміють, є наймудрішими людьми. Одним із таких людей був Моріс Метерлінк.
«Синій птах» є взірцем філософської п’єси-казки. Головні герої твору – дівчинка Мітіль і хлопчик Тільтіль – схожі на своїх однолітків. Вони так само люблять розваги й пустощі, чекають на святкові подарунки, радіють життю. Батько цих дітей – бідний лісоруб, і тому Тільтіль і Мітіль найчастіше доводилося задовольнятися мріями про смачні солодощі. І навіть у мріях вони ділилися солодощами одне з одним. Якось напередодні Різдва до дітей завітала Фея. Вона відправила брата й сестру на пошуки Синього птаха, який повинен був до одужати її хворій онучці. Тільтілю Фея подарувала чарівний діамант, який робив навколишній світ казковим і відкривав істинну сутність людей. Звідси починається вже справжня філософська теорія, викладена легко й красиво. Тільтіль і Мітіль побували в чарівних світах: у Країні Спогадів, Царстві Майбутнього, Палаці Ночі, Саду Блаженств. Зустрічі з алегоричними персонажами виглядали як етапи духовного виховання Тільтіль і Мітіль. Діти крок за кроком накопичували досвід, прямуючи по етапах пізнання самих
себе і світу, Тільтільі Мітіль усвідомили те, що не під силу багатьом дорослим: істин дуже багато, але дійсний сенс їхніх пошуків – у духовному зростанні. Дітям також зустрівся один з найважливіших персонажів п’єси. Це бородатий старий з косою та пісковим годинником, який уособлює час. Старий чітко розділяє сьогоднішні й завтрашні події, вирізняє минуле, теперішнє, майбутнє. Поруч із таким конкретним і досить точним рахунком часу в п’єсі має значення й інша міра часу. Нею вимірюється часоплин, який лежить за межами безпосереднього сприйняття подорожуючих світами маленьких героїв твору.
Тільтіль і Мітіль не знайшли Синього птаха. У цьому немаєаж нічого дивного, Синій птах – символ щастя – насправді завжди поруч з людиною, треба лише зуміти його розглядіти. Уже вдома в п’єсі таки з’являється Синій птах, Тільтіль дарує хворій дівчинці-сусідці свою улюблену горличку, яка жила в клітці, Горлиця стає синьою. Ось таким виявився Синій птах, на пошуки якого діти витратили стільки зусиль. Виявляється, щастя завітало не лише до хворої дівчинки.
Сам Тільтіль змінюється, починаючи сприймати світ інакше, Усе здається йому більш красивим, значним, змістовним. Дівчинка-сусідка не втримала в руках Синього птаха: він вирвався і злетів у небо. Духовно змужнілий Тільтіль, звертаючись до кожного із глядачів або читачів, каже: «Якщо хтось із вас його знайде, то нехай принесе нам: він потрібен нам, щоб стати щасливими в майбутньому» .
Дитина значно ближча від дорослого до квітки, звірини. Дитина спроможна в єдину мить осягнути все безмежжя всесвіту, почути голоси зірок, зрозуміти пісню струмка. Ось чому саме дівчинці і хлопчику Моріс Метерлінк доручив розкрити найпотаємніші таємниці будови простору, часу, а згодом і людини. Минуле, сучасність і майбутнє промовляють до нас зі сторінок «Синього птаха» мовою народної казки. Найважливішим, що на мене, у п’єсі є те, що Тільтіль і Мітіль стали першовідкривачами простої і завдяки цій простоті найвищої серед істин: «Мертвих немає» . То ж існують сонце, трава, дерева, люди, які кружляють у безкінечному танку життя.
Метерлінк зробив узагальнюючим рефреном п’єси «Синій птах» саме заперечення смерті як стану, який кладе кінець існуванню живої істоти. Центральний символ твору – Синій птах – є без перебільшення багатоликим і багатозначним. Цей символ якнайширше відкритий для безлічі тлумачень на філософський або літературознавчий кшталт. Власне мені подобається досить просте тлумачення образу Синього птаха: він є символом недосяжності, крізь який проглядає буденність з її розмаїттям. Адже Синій птах має оперення казкового кольору, та його синява хоч і є бездонною, казковою, потойбічною, все ж таки підказана блакиттю неба. Неба, яке однаково красиве для всіх людей, саме того неба, в яке так солодко задивлятися в дитинстві. Пам’ятаймо це, і одного разу кожен з нас побачить зовсім поруч незвичайного птаха, який приносить щастя на своїх синіх крилах.
Оменданта белогорской крепости. именно ее имел в виду автор, давая название своей повести. этот образ олицетворяет собой высокую нравственность и душевную чистоту. интересна такая деталь: в повести приводится мало разговоров, вообще слов маши. это неслучайно, так как сила этой героини не в словах, а в том, что слова ее и поступки всегда безошибочны. все это свидетельствует о необычайной цельности маши мироновой. с простотой маша соединяет высокое нравственное чувство. она сразу верно оценила человеческие качества швабрина и гринева. и в дни испытаний, которых немало выпало на ее долю (захват крепости пугачевым, смерть обоих родителей, плен у швабрина), маша сохраняет непоколебимую стойкость и присутствие духа, верность своим принципам. наконец, в финале повести, спасая любимого гринева, маша как равная с равной беседует с неузнанной ею императрицей и даже противоречит ей. в итоге героиня одерживает победу, вызволяя гринева из тюрьмы. т.о., капитанская дочка маша миронова является носительницей лучших черт национального характера.
Гиперболу рассуждая о жизни простых казаков, о существовании запорожской сечи, н.в. гоголь создает уникальное произведение об украинском казачестве прошлых лет «тарас бульба». при описании событий прошлого н.в. гоголя не столько волнует достоверность, сколько отношение к жизни, любви, долгу, родине запорожских казаков. поэтому художественным особенностям повесть «тарас бульба» стала оригинальным, самобытным произведением писателя. н.в. гоголь для своего произведения использует жанр повести. за основу сюжета взяты ключевые события в жизни главных героев: приезд остапа и андрия домой из киевской бурсы, их встреча с отцом и матерью, быстрый отъезд в запорожскую сечь, жизнь там, военные баталии, смерть героев. персонаж характеризуется писателем через его портрет, поступок, взаимоотношения с другими героями. так, при описании тараса бульбы важно отношение старого казака к товариществу, к казачьей жизни, поведение во время сражения. важную роль в гоголевской повести играет пейзаж. природа здесь является не просто фоном, на котором разворачиваются события, а это способ раскрытия характера персонажа. например, при описании поездки тараса бульбы с сыновьями в запорожскую сечь изображается степь, по которой едут герои, и «все, что смутно и сонно было на душе у казаков, вмиг слетело; сердца их встрепенулись, как птицы». изображая события в повести, раскрывая характеры героев, описывая природу, н.в. гоголь использует различные художественно-выразительные средства: эпитеты, метафоры, сравнения, которые делают характеризуемые предметы яркими, неповторимыми, оригинальными. например, изображая запорожскую степь, писатель использует такие эпитеты: «девственная пустыня», «зелено-золотой океан», «серебряно-розовый свет». при описании осады города дубно в повести встречаются такие метафоры и сравнения: «грянули с валу картечью», «медные шапки сияли, как солнца, оперенные белыми, как лебедь, перьями». показывая смерть остапа, н.в. гоголь использует такие сравнения и эпитеты: «выносил терзания и пытки, как исполин», «ужасный хряск», «ветхие лохмотья». перечисленные художественные особенности повести «тарас бульба» читателю увидеть красоту художественного слова, яркость, неповторимость образов. (2 вариант) атмосфера постоянной опасности, подвига и предательства держит читателя в напряжении. повесть н.в. гоголя «тарас бульба» близка к героическому эпосу и роману. подробно описан мирный быт запорожской сечи, перед нами предстает картина украинской степи. детально описан город, осажденный запорожцами. он показан глазами андрия, способного восхищаться красотой природы, женщины, музыки. красота запорожца, восхищающая тараса бульбу при въезде в сечь, – это красота скрытой силы, мощи. гиперболы, которые использует автор, воссоздать былинный, богатырский образ. красота внешняя и красота поступка часто противопоставлены в тексте. с точки зрения тараса бульбы, красота полячки сгубила андрия. мирный быт и военный быт необходимы автору, чтобы показать формирование его героев, их взросление. мы видим несколько противоборствующих сторон: запорожцы и поляки, запорожцы и татары. тарас бульба специально погружает своих сыновей в стихию войны, чтобы проверить их, закалить, посмотреть, на что способны эти рыцари. андрий, полюбив, переходит из одного лагеря в другой и гибнет, так как в выборе между любовью к отчизне и любовью к женщине на первом месте оказалась женщина. все три главных героя погибают: андрия убивает отец, не простивший предательства, остап и тарас в плен и умирают, один под пытками, другой на костре. жестокость нравов того времени, описание голодного города, многочисленные бои, пытки образ времени, которое описывает автор. в тексте нет известных лиц, главными героями становятся простые люди, никому не известные, вымышленные герои, каких могло быть множество в то время, но именно эта «обыкновенность» и делает их необыкновенными для читателя, а описываемую эпоху героической. если поведение таких людей, как остап и тарас, в бою и в плену обычно, то каким же должно быть необычное, героическое поведение. автор восхваляет и осуждает своих героев, гордится ими и ужасается тем, что они творят, что с ними делают. он объективен. атмосфера постоянной опасности, почти не прекращающегося боя или ожидания боя, подвига и предательства, любви и хитрости держит читателя в постоянном напряжении, а авторские отступления заставляют сравнивать времена.
Кожна дитина вірить у казку. Розгорнеш книжку – і перед тобою дивовижні, насичені сонцем світи, де можна мандрувати, не знаючи втоми. І в тих світах із кожним трапиться щось незвичайне, що б змінило життя, повернуло долю до розуму й краси. Письменники, які це розуміють, є наймудрішими людьми. Одним із таких людей був Моріс Метерлінк.
«Синій птах» є взірцем філософської п’єси-казки. Головні герої твору – дівчинка Мітіль і хлопчик Тільтіль – схожі на своїх однолітків. Вони так само люблять розваги й пустощі, чекають на святкові подарунки, радіють життю. Батько цих дітей – бідний лісоруб, і тому Тільтіль і Мітіль найчастіше доводилося задовольнятися мріями про смачні солодощі. І навіть у мріях вони ділилися солодощами одне з одним. Якось напередодні Різдва до дітей завітала Фея. Вона відправила брата й сестру на пошуки Синього птаха, який повинен був до одужати її хворій онучці. Тільтілю Фея подарувала чарівний діамант, який робив навколишній світ казковим і відкривав істинну сутність людей. Звідси починається вже справжня філософська теорія, викладена легко й красиво. Тільтіль і Мітіль побували в чарівних світах: у Країні Спогадів, Царстві Майбутнього, Палаці Ночі, Саду Блаженств. Зустрічі з алегоричними персонажами виглядали як етапи духовного виховання Тільтіль і Мітіль. Діти крок за кроком накопичували досвід, прямуючи по етапах пізнання самих
себе і світу, Тільтільі Мітіль усвідомили те, що не під силу багатьом дорослим: істин дуже багато, але дійсний сенс їхніх пошуків – у духовному зростанні. Дітям також зустрівся один з найважливіших персонажів п’єси. Це бородатий старий з косою та пісковим годинником, який уособлює час. Старий чітко розділяє сьогоднішні й завтрашні події, вирізняє минуле, теперішнє, майбутнє. Поруч із таким конкретним і досить точним рахунком часу в п’єсі має значення й інша міра часу. Нею вимірюється часоплин, який лежить за межами безпосереднього сприйняття подорожуючих світами маленьких героїв твору.
Тільтіль і Мітіль не знайшли Синього птаха. У цьому немаєаж нічого дивного, Синій птах – символ щастя – насправді завжди поруч з людиною, треба лише зуміти його розглядіти. Уже вдома в п’єсі таки з’являється Синій птах, Тільтіль дарує хворій дівчинці-сусідці свою улюблену горличку, яка жила в клітці, Горлиця стає синьою. Ось таким виявився Синій птах, на пошуки якого діти витратили стільки зусиль. Виявляється, щастя завітало не лише до хворої дівчинки.
Сам Тільтіль змінюється, починаючи сприймати світ інакше, Усе здається йому більш красивим, значним, змістовним. Дівчинка-сусідка не втримала в руках Синього птаха: він вирвався і злетів у небо. Духовно змужнілий Тільтіль, звертаючись до кожного із глядачів або читачів, каже: «Якщо хтось із вас його знайде, то нехай принесе нам: він потрібен нам, щоб стати щасливими в майбутньому» .
Дитина значно ближча від дорослого до квітки, звірини. Дитина спроможна в єдину мить осягнути все безмежжя всесвіту, почути голоси зірок, зрозуміти пісню струмка. Ось чому саме дівчинці і хлопчику Моріс Метерлінк доручив розкрити найпотаємніші таємниці будови простору, часу, а згодом і людини. Минуле, сучасність і майбутнє промовляють до нас зі сторінок «Синього птаха» мовою народної казки. Найважливішим, що на мене, у п’єсі є те, що Тільтіль і Мітіль стали першовідкривачами простої і завдяки цій простоті найвищої серед істин: «Мертвих немає» . То ж існують сонце, трава, дерева, люди, які кружляють у безкінечному танку життя.
Метерлінк зробив узагальнюючим рефреном п’єси «Синій птах» саме заперечення смерті як стану, який кладе кінець існуванню живої істоти. Центральний символ твору – Синій птах – є без перебільшення багатоликим і багатозначним. Цей символ якнайширше відкритий для безлічі тлумачень на філософський або літературознавчий кшталт. Власне мені подобається досить просте тлумачення образу Синього птаха: він є символом недосяжності, крізь який проглядає буденність з її розмаїттям. Адже Синій птах має оперення казкового кольору, та його синява хоч і є бездонною, казковою, потойбічною, все ж таки підказана блакиттю неба. Неба, яке однаково красиве для всіх людей, саме того неба, в яке так солодко задивлятися в дитинстві. Пам’ятаймо це, і одного разу кожен з нас побачить зовсім поруч незвичайного птаха, який приносить щастя на своїх синіх крилах.