Если сказать кратно - в хронологическом порядке развития событий. Хорошая сказка. Моя любимая. Сначала признавали его дураком. А умные не хотели выполнять порученное им дело. Поручили караулить поле. Один ходил дозором у соседки под забором. Другой там тоже где-то А Иван честно караулил. И с этого начинаются все его приключения дальше. И в конце (потому что он всегда слушался своего друга и честно трудился) он становится 1) красавцем; 2) женатым человеком; 3) царем. А ленивые братья там где-то в хвосте истории
Повесть А. С. Пушкина «Капитанская дочка» можно назвать гимном чести и благородства в русской литературе. В книге одновременно рассказывается о крестьянском восстании XVIII века и воспитании молодого поколения людей, и, конечно, о преданной и смелой любви.
Писатель очень ответственно подготовился к рассказу об исторических событиях того времени – изучал достоверные источники, документы и свидетельства очевидцев. Все события повести автор рассказывает от имени Петра Гринева – молодого офицера.
В семье Гриневых с самого детства Петр знал, что честь и достоинство любого человека – это высшая ценность. Поэтому молодой, семнадцатилетний парень, ни разу не отступил от своих принципов. Даже в тяжелые времена – попав в гущу восстания, находясь на волосок от казни и смерти, Петр остался верен присяге Отечеству и самому себе. Автор изображает Петра положительно – он настоящий сын Отечества.
Маша Миронова, дочь капитана Миронова, была воспитана как настоящая, идеальная русская девушка – послушная, скромная, с высокими моральными принципами. Ей чужды расчет и жажда обогащения. Всё, что для неё важно – это любовь и благополучие её близких. Ради близких людей она готова на всё – даже поступиться своими принципами. Именно поэтому она едет к Екатерине II, чтобы Петру обрести свободу. Такая девушка достойна уважения.
Ключевым персонажем является Емельян Пугачев, предводитель крестьянского восстания. Он играет в жизни молодых людей важную роль. Противоречивый персонаж сначала убивает отца Маши, потом избавляет Петра от казни и Машу от Швабрина. Все знали Пугачева только как бунтаря, жестокого и глупого. Пушкин же показал, что этот человек на добрые и благородные поступки.
С появления Пугачева в тексте произведения автор размышляет о роли личности в истории. Организовавший восстание простой крестьянин, казак, смог внести смуту в жизни целой страны, и Пушкин размышляет – почему простому человеку удалось это сделать, что не так в стране, что нужно сделать, чтобы не было таких восстаний.
Лейтмотивом произведения является честь и достоинство, благородство и человечность. Писателю удалось создать такие образы главных героев, которые достойны уважения и почитания. Вероятно, это послание нам, потомкам, чтобы мы прочитали эту повесть и задумались – те ли ценности мы чтим, и не нужно ли нам измениться, пока время не ушло.
Объяснение:
Почему слишком долгий потому что все сочинения долгие! а краткие слишком не точные!
У багатьох своїх поетичних творах Ду Фу підіймає тему війни і миру, тему життя і смерті. Це цілком зрозуміло, адже на долю поета випало багато важких випробувань. Він випив гірку чашу, до країв наповнену боями, заколотами, бунтами, немилістю імператора, скитаннями, нестатками, відірваністю від родини і всього того, що було йому дорогим. Цією тепкою настоянкою просякнуте усе життя Ду Фу, уся його творчість. У своїх віршах поет виливав свою спрагу за мирними часами, ностальгію за рідними краями, печаль і тугу за сім’єю.
У своєму вірші «Пісня про хліб і шовк» Ду Фу докоряє своєму невидимому співрозмовнику, що хоч в країні тисячі маленьких і великих міст, в жодному з них немає миру та злагоди. Майже кожне місто має своє військо, яке замість того, щоб засіювати поля, засіює рідну землю болем і смертю. Поет запитує: коли ж закінчаться ці руйнівні часи, коли ж знову люди займуться шовківництвом і знов у почнуть співати? І що ж треба зробити, щоб так залишалося вічно, та й взагалі, можливе таке, чи ні? Такі патріотичні запитання звучать у багатьох його поетичних творах, а в інших можна прочитати їх між рядків.
Немало віршів Ду Фу присвятив своїм рідним і близьким. Серед цих віршів і поезія «При місяці згадую брата». Поет ігає, як переливаються роси у місячному сяйві і згадує, що таку саму картину бачив колись давно і в рідних краях, де пройшло його дитинство, краях, до яких шлях закритий назавжди. Своїм знайомим блиском краплі роси викликають у автора невимовну журбу за тими, з ким його на все життя розлучила війна.
Історія нашої рідної України, як і історія Китаю, має немало слідів, що залишилися після кривавих війн. Українці не з чуток знають, що таке війна, що таке біль та туга за рідними, що таке повоєнне спустошення. Ці знання передаються нам із покоління в покоління на генетичному рівні, тому почуття та мотиви творів Ду Фу добре зрозумілі нашим співвітчизникам, вони дуже схожі на ті, якими насичували свої віршу найвідоміші і найталановитіші українські поети.
Відомо, що розуміння самого себе приходить через розуміння інших. Заглибившись в символи і образи поетичної творчості Ду Фу, ми отримуємо шанс зрозуміти інших і побачити самих себе.