Привет!
У каждого свое мнение. Напишу кратко.
Мне кажется, что Евгений Онегин является лишним человеком в обществе. Докажем это.
С самого начала Евгения охарактеризовывают как "молодого повесу", франта, этакого лондонского дэнди. Он рано вышел в свет, также рано ему все наскучило. "рано чувства в нем остыли". Он начал чувствовать себя лишним. Ему ничего не приносило радости. Он даже уехал в деревню из Петербурга - вот насколько ему было все равно.
Ему даже "друзья и дружба надоели". Хотя какая это могла быть дружба? Общество того времени - это сплетни, танцы, легкая, необремененная мыслями, жизнь. Он ворвался туда, как ураган. Однако был разочарован, он понял, что это не предел, что он не подходит этому праздному обществу. А обществом этим был объят тогда весь мир. Евгений не находил себе места в том мире, среди тех людей, он не чувствовал себя хорошо вместе с ними и потому уехал.
Лишь в деревушке, имении своего отца он, как мне кажется обрел хоть на какое-то время покой, увидел радость тихой жизни. Когда можно думать и думать о самом важном. Евгений Онегин не из той эпохи в какой родился, он лишний, он скучает в этом пустом обществе.
Как-то так
Світ О. Генрі розмаїтий і багатий. Його геро люди: художники, продавщиці, дрібні службовці. У них часто немає грошей, вони живуть у бідних кварталах, але все одно приваблюють і цікавлять читачів. Чому ось уже скільки років тори письменника не втрачають своєї популярності? Спробуємо розгадати секрет О. Генрі на прикладі декількох його новел.
Молоді художниці Сью та Джонсі, які оселилися в невеликому кварталі Гриніч-Вілідж, зіткнулися з певними труднощами. Дівчата жили бідно, а восени Джонсі раптово захворіла на пневмонію. Невідомо, чим би закінчилася історія хвороби Джонсі, якби не старий Берман, котрий намалював на стіні листок плюща. Зрозумівши безвихідь становища Джонсі, він вирішив врятувати бідну дівчину, пожертвувавши своїм власним життям.
Мабуть, кожний, хто прочитав новелу О. Генрі, зрозумів, що таке справжнє співчуття й милосердя, що треба бути уважнішими до тих, хто поруч, вчитися «бачити» серцем.
Герої іншої новели О. Генрі «Дари волхвів» Джим і Делла пожертвували один заради одного тим найдорожчим, що в них було. Як відомо, волхви принесли дари немовляті Ісусу Христу від щирого серця. Делла відрізала і продала волосся, щоб купити ланцюжок для годинника Джима, а Джим продав батьківський годинник, щоб купити гребінці для розкішного волосся Делли. Вони це зробили в ім'я любові. Молоді люди чисті душею, як діти. Саме так автор називає їх, захоплюючись їхнім вчинком. Джим і Делла мудрі серцем. Тому вони і є волхвами
Подробнее - на -
Объяснение: