В Московских улицах жила барыня. Не было у неё никого все уехали. Обнажды она увидила Герасима он высокий сильны мужчина но глухонемой с рождения. Она взяла его на работу дворником. Он был хороши ему это нравилось. Герасим полюбил прачку её звали Татьяна. Они полюбили друг друга. (непомню но вроде так и было) Они хотели поженится но барыня не хотела этого и выдала Татьяну за Капитона (непомню кто такой Капитон) Герасим очень отчаелся и плохо стал работать. Однажды он в кустах нашол собаку. Он принес её домой и все обрадовались но барыня не знала. Так Герасим не мог говорить собаку назвали Муму. Както барыня увиднла Муму и выкинула её в сад. Герасим не мог её найти. Он стал опять плохо работать но както ночью он почувствавал знакомые лапы и проснулся . Теперь Герасим стал прятать её у себя и ночью выводить гулять. В одну ночь барыне неспалось и она услыхала лай. Она посмотрела и увидела Муму. Она приказала избавится от неё. Герасим попался и согласился убрать Муму. Герасим с Муму пошли в город. Они зашли в кафе. Поели они и пошли кататься на лодке. Герасим проплыл около своей деревне где раньше жил до барыни. Герасим привязал к Муму два камня.. . закрыл глаза.. . и отпустил её он не слышал воды когда открылыл глаза Муму не было. Герасим пришол к барыне и уволился. Барыня его не отпускала но пото отпустила. Герасим опять пошол в свою деревню а барыня скоро умерла. (может пойдёт желаю удачи!)
Кращі риси простих людей не закривали від ока І. Карпенка-Карого того, що було породжене тогочасною соціальною дійсністю. У п'єсі «Сто тисяч» автор яскраво змалював охопленого жадобою збагачення сільського глитая Герасима Калитку.
Калитка, на перший погляд, любить землю і називає її святою земелькою, божою дочечкою. Але для нього земля є засобом збагачення, наживи: «Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки... Приобрітав би тебе без ліку». Власницька любов до землі, думаю, не приносить йому радості, а примушує думати лише про гроші, бариші, збагачення.
Герасим — працьовита людина, але бажання збагатитися зробили його обмеженим і ненаситним. Він працює з ранку до вечора сам, примушує працювати не покладаючи рук дружину Параску і сина Романа. Заради достатку і збагачення Калитка здатний пожертвувати коханням і щастям Романа та Мотрі. Посватати дівчину він обіцяє для того, щоб вона краще працювала, старалася. А сина хоче одружити з Пузирівною, заявляючи: «Мені треба невістку з приданим, з грішми».
Калитка — жадібний і скупий. З великим задоволенням він розповідає копачеві, як, видаючи заміж дочку, не додав п'ять тисяч приданого і весілля перетворилося на загальну бійку. Цей господар шкодує окрайця хліба для робітника, змушує його повернути скибку назад. «І тобі не гріх? Неділя свята, а ти ні світ ні зоря вже й жереш! Не пропадеш, як до обіду попостиш...» Своїх робітників Калитка вважає ледарями, у яких тільки одна думка: «...як би до сніданку, а після сніданку все погляда на сонце: коли б скоріше обідать». Тому і наглядає за ними, слідкує, щоб вчасно стали до роботи.
Калитка заздрить багатшим Жолудеві та Пузиреві, не вірить, що вони досягли цього чесним шляхом. У гонитві за наживою, у бажанні взяти гору над іншими хазяями Калитка йде на злочинні махінації. За п'ять тисяч карбованців він хоче купити сто тисяч. Самому страшно братися за цю невідому справу, тому Калитка за кума, щоб той обміняв фальшиві гроші. Цей сільський багатій любить, як кажуть у народі, загрібати жар чужими руками. Хоча Калитка і хотів обдурити досвідченого шахрая, сам пошився в дурні, отримавши замість сподіваних грошей мішок з чистими папірцями. У відчаї він хоче накласти на себе руки, заявляючи: «Краще смерть, ніж така потеря!»
Я вважаю, що Герасим Калитка — черства й безсердечна людина, для якої немає нічого святого. Він жорстокий і страшний, бо може пожертвувати навіть щастям власних дітей заради збагачення.
