Звичаї, традиції українського народу. Повість «Гуси-лебеді летять» Михайла Стельмаха про власне дитинство. Це спогади про все, що було відчуто і пережито в ранні літа, пам’ять про рідних і односельців, про події, які пройшли колись перед очима. Звичаї та традиції українського народу письменник зображує так, як він їх побачив, запам’ятав, зрозумів. Мені дуже сподобалася повість Михайла Стельмаха «Гуси-лебеді летять», бо в ній змальований казковий світ, народна мудрість, споконвічні цінності мого народу. Культ матері, праці, рідного слова відкривається перед маленьким героєм твору. Відчувається у письменника глибока пошана до українських обрядів, звичаїв і ритуалів: з любов’ю ставляться селяни до землі, роботи з нею, до дерев, з якими розмовляють, як із живими. Тут і вишивані рушники, і калина, і повага до хліба. Всі ці закони життя вироблені упродовж багатьох сторіч. Змальовані у творі традиції і звичаї — це ті неписані закони, якими люди керуються в найменших щоденних і найбільших загальнонаціональних справах. Це те, що об’єднує окремих людей в один народ, в одну націю. Вони складалися упродовж усього довгого життя і розвитку кожного народу. В усіх народів світу існує повір’я, що той, хто забув звичаї своїх батьків, карається людьми і Богом.Українські традиції ввійшли в наше життя, і тепер ми собі не уявляємо Різдва без куті, Великодня — без паски і писанки. А обряд Святої вечері символічно об’єднує всіх людей, що належать до одного роду, однієї нації.
Недавно я прочитала статью о том, как двое мужчин зашли в старый дом и нашли труп человека, а рядом лежали ордена. Эти люди забрали ордена и отдали их офицеру. Офицер передал ордена в военкомат и работники военкомата по номерам нашли фамилию человека, кому принадлежали эти ордена. Им был ветеран войны. Полиция выехала на адрес ветерана и нашла его мёртвым. Они обыскали дом, нашли ещё два ордена. Ветерана похоронили, а ордена вручили его потомкам. Я хочу рассказать о гражданской полиции, неравнодушного офицера, который безвозмездно выкупил и передал ордена неизвестного героя в военкомат. Я думаю, мы должны восхищаться неравнодушными людьми, должны чаще говорить о них. Побольше бы таких людей! Конец!
извините, немного изменил текст - по-моему, так более складно. )
