В сказке Носова “Приключения Незнайки и его друзей” рассказывается о сказочном городе, где живут малыши и малышки, ростом они были с небольшой огурец. В одном доме жили шестнадцать малышей, там были Знайка, который много знал, доктор Пилюлькин, механик Винтик, его друг Шпунтик, охотник Пулька, там же жил малыш Незнайка. Незнайкой его называли, потому что он вообще ничего не знал. Незнайка любил яркую одежду. Он сочинял разные истории и всем рассказывал. Как-то Незнайка решил стать музыкантом. Ему понравилась труба. Гусля дал ему трубу, Незнайка не стал учиться играть, а просто дул в трубу. Все на него стали ругаться. Потом Незнайка решил быть художником, взял у Тюбика краски, кисточку. Он нарисовал портреты коротышек в смешном виде. Малыши обиделись на него. В следующий раз Незнайка решил сочинять стихи. Они тоже никому не понравились. Однажды Незнайка решил прокатиться на автомобиле, который работал на сиропе. Он наехал на собачью будку, потом разрушил беседку, автомобиль утонул в реке, а Незнайка получил ушибы и занозы. Потом Знайка придумал, как сделать воздушный шар. Шар делали все малыши. Его наполнили теплым воздухом. В корзину залезли все шестнадцать коротышек. Шар полетел. Все дома стали совсем маленькими. Малыши летели уже долго. Шар остыл и стал быстро спускаться вниз, Знайке пришлось прыгнуть с парашютом, потом шар опять стал подниматься. Коротыши летели без Знайки. Потом шар опять остыл и опустился вниз. Путешествие на шаре закончилось. Упавшего Незнайку подобрали малышки, его лечила доктор Медуница. Остальных малышей нашли позже и положили в больницу. Незнайка пошел гулять с малышками, он узнал, что тут живут одни малышки, а малыши живут в Змеевке. В Зеленом городе очень чисто, течет вода по водопроводу из тростника. Незнайка узнает про Гвоздика, который делал малышкам разные пакости. В больнице Незнайка притворился доктором. Медуница выписала коротышек. Все малышки узнают, что Тюбик – художник, а Гусля – музыкант. Винтик и Шпунтик ремонтируют автомобиль для Бублика, он отвозит их в Змеевку, там они знакомятся с Шурупчиком и Смекайлой. В это время Незнайка хвастается перед малышками, что он поэт. Тюбик рисует малышек. Малыши стали малышкам убирать яблоки. Вернувшиеся Винтик и Шпунтик отремонтировали машину малышек. Доктор Пилюлькин и Ворчун сбежали из больницы. Знайка появляется в Зеленом городе, он узнает про остальных малышей. Малышки понимают, что Незнайка – обыкновенный хвастунишка и врун. В Зеленом городе должен состоятся бал. Везде висел фонарики, флажки, играли арфы. Незнайку дразнили малыши, а малышки стали защищать, он стал считать, что малыши не лучше малышек. Начался бал. Все стали танцевать. Потом читали стихи, танцевали, малыши пели хором. После бала малыши стали собираться домой. Через много дней они вернулись в Цветочный город. Все их встречали. Незнайка обнялся со своим другом Гунькой. Все малыши стали уважать и дружить с малышками. Незнайка стал читать и писать. Главная мысль сказки – надо учиться и много, чтобы чего-нибудь достичь.
Ця дівчина не так, Маруся.
Це — голос наш. Це — пісня. Це — душа.
Ліна Костенко
Українська народна пісня — то живий скарб, що йде від покоління до покоління, несе радість і смуток, чарує людську душу, дає її силу і натхнення. Пориньмо в сиві віки, доторкнімося серцем до золотих ключів людського генія — і нам уявляться ті першотворці, чиї імена хай і загубились у плині століть, але їхнє слово квітує і нині.
Часом з дивного серпанку вихоплюється легендарна постать автора. Такою є народна поетеса Маруся Чурай. Народилася для кохання широто, але не зазнала його радощів. І всі сподівання свого люблячого серця краплина за краплиною вилила в пісню бентежну, жагучу.
Образ Марусі органічно зливається з образом України. Постать реально! дівчини з народу, обдарованої чарівним голосом і поетичним світосприйманням, виростає до символу, ніби уособлюючи в собі духовний потенціал Вітчизни. За словами Івана, Маруся — це голос України, душа її. "Звитяги наші, муки і руїни безсмертні будуть у її словах", — каже Іван. Таку ж характеристику дівчині дає й гетьман Богдан Хмельницький:
її пісні — як перло многоцінне,
Як дивен скарб серед земних марнот.
Справжній митець, Маруся наділена даром глибше й гостріше за інших відчувати світ, близько перейматися людськими радощами і стражданнями. Вона щира, довірлива й незахищена. Маруся з її етичним максималізмом стоїть над житейськими марнотами і брудом, вище дрібних амбіцій, заздрощів, прагматичного розрахунку. На відміну від Гриця, її не лякають матеріальні нестатки. Своїм високим благородством Маруся, навіть віддана на глум і осуд юрби, здатна викликами в людей шанобливий захват:
Злочинниця — а так би й зняв би шапку.
На смерть іде, — а так би й поклонивсь.
При всій своїй безпосередності Маруся мудра і добре бачить людські вади. Вона намагається зрозуміти і по змозі виправдати негідні вчинки людей, не бере на себе права осуджувати їх. Зате себе судить якнайсуворіше. Не може собі, що так пізно розгледіла Гриця, який виявився не тим, кого вона любила.
Образ Марусі Чурай зливається з образом України через те, що в ній втілені кращі моральні риси українського народу, його найвищі духовні злети. Героїня є причетною до важливих подій періоду боротьби українського народу за незалежність в середині XVII століття. Поетеса неодноразово вказує, що сам гетьман Хмельницький
дивував, безмірно дивував, —
що от скажи, яка дана їй сила,
щоб так співати, на такі слова!
За ставленням до Марусйної пісні, яка сприймається мов символ народного генія, і поділяються герої роману Ліни Костенко. Це одна з ознак соціального розшарування.
З одного боку, "Таку співачку покарать на горло, — та це ж не що, а пісню задушить!" — ставлення Богдана Хмельницького, "Пісень немає — і мене нема" — самої Марусі Чурай, а з іншого — "При чому тут пісні?" — Горбаня, "Це щось для дівки, синку, височенько. Не вірю, щоб складала це вона" — старої Бобренчихи.
Боротьба протилежних уявлень про життєві цінності витримана поетесою в усьому романі. А оте Грицеве — Марусі: "Затям, любов любов'ю, а життя життям". 1 справді, якого тільки лиха не зазнавала наша багатостраждальна земля... Отож, як вижити тим, хто віддає все життя, щоб протистояти цьому лихові?! Крім соціального розшарування тут ще відбувається винищення кращої частини нації — адже всі її "позитивні герої" в романі гинуть. І ніби як за зниклим плем'ям інків, за ними тужить пісня Марусі Чурай. А Горбані й сьогодні своєї: "При чому тут пісні?.." Але вона живе!
Квітує калиною, пломеніюче кетягами, творчість народної поетеси на запашних лугах української ліричної пісні. Маруся Чурай — це образ, витворений народною уявою, втілений у творах письменників і науковців. Чи реальною є її постать? Хто знає. Може, це лише поетична легенда. Маруся Чурай — дівчина з легенди, цікавої і захоплюючої, що впродовж трьох віків тривожить серце, викликає подив, спонукає до роздумів про найсокровенніше.
Подробнее - на -
Объяснение:
Узнать, прекрасна ли земля,
Узнать, для воли иль тюрьмы
На этот свет родимся мы.
Для побега Мцыри выбрал ночь, когда была сильная гроза и монахи молились. Мцыри рвется на родину.
Я цель одну -
Пройти в родимую страну -
Имел в душе и превозмог
Страданье голода, как мог.
Никакие трудности не могли его остановить.
Мцыри жил в монастыре. Его взяли в плен в шесть лет, когда он был еще ребенком. Мальчик мечтает о воле, стремится на свободу.
Увы! Теперь мечтанья те
Погибли в полной красоте,
И я, как жил, в земле чужой
Умру рабом и сиротой.
Мцыри был очень одинок, и в этом его бессилие. Он сравнивал себя с листком оторванным грозою. Здесь у него не было ни матери, ни отца, ни хороших надежных друзей.
В душе я клятву произнес:
Хотя на миг когда-нибудь
Мою пылающую грудь
Прижать с тоской к груди другой
Хоть не знакомой, но родной.
Мцыри находится в плену неблагоприятных жизненных обстоятельств, но вопреки всему продолжает любить свободу, стремится к свободе и готов испытать себя в борьбе за право быть свободным человеком.