ЗАХОЧЕШ І БУДЕШ
Захочеш — і будеш. В людині, затям1,
Лежить невідгадана сила.
Зрослась небезпека з відважним життям,
Як з тілом смертельника крила.
І легко тобі, хоч і дивишся ниць2,
Аби не спіткнутись ні разу,
І нести солодкий тягар таємниць
І гостру петарду3 наказу.
Навчишся надать блискавичність думкам
І рішенням важкість каміння.
Піти чи послати і стать сам на сам
З своїм невблаганним сумлінням4.
1 Затям — зрозумій, запам’ятай.
2 Ниць — униз.
3 Петáрда — вибуховий пристрій застережної дії.
4 Сумлíння — совість, внутрішній голос, суддя, який оцінює думки та вчинки
Тема: роздум про можливості кожної особистості (життя і боротьба сина свого народу)
Головна думка: «в людині, затям, лежить невідгадана сила» (заклик бути патріотом)
Ідея: заклик до реалізацій своїх можливостей
Провідний мотив: утвердження сильної і сміливої особистості
Рід літератури: лірика
Вид лірики: громадянська (патріотична)
Збірка: «Вежі» (1940)
Жанр: вірш
Художні засоби
Епітети: невідгадана сила, відважним життям, солодкий тягар, гостру петарду, невблаганним сумлінням
Метафора: «в людині … лежить … сила», «Зрослась небезпека з … життям», «нести тягар … таємниць», «петарду наказу», «надать блискавичність думкам», «рішенням важкість каміння», «стать сам на сам з … сумлінням».
Порівняння: «зрослась …, як з тілом смертельника крила»
Повтори (анафора, єдинопочаток): «І …»
Кількість строф: три
Вид строфи: катрен (чотиривірш)
Віршований розмір: тристопний амфібрахій (трискладова стопа з наголосом на середньому складі U_ U)
За |хо |чеш| — і | бу |деш |В лю| ди |ні, |за |тям,
Ле |жить | не | ві |дга |да |на |си |ла.
Зро|слась| не |без |пе |ка |з ві |два|жним |жи |ттям,
Як |з ті |лом|смер|тель|ни |ка |кри|ла.
Схема ненаголошених (U) й наголошених (__) складів, стоп (/).
U_ U / U_ U / U_ U / U_
U_ U / U_ U / U_ U /
U_ U / U_ U / U_ U / U_
U_ U / U_ U / U_ U /
Римування: перехресне (АБАБ)
Рими: затям – життям, сила – крила, ниць – таємниць, разу – наказу, думкам – сам, каміння – сумлінням
Композиційна будова вірша
1 Захочеш – і будеш (багато у житті людини залежить від неї самої, бо «в людині, затям, лежить невідгадана сила»)
2 Зрослась небезпека з відважним життям (справжнє життя, наповнене боротьбою, тільки для відважних)
3 Не спіткнутись ні разу (приймати виважені рішення, щоб виконати свій обов’язок)
4 Навчишся надать (віра у себе, в успіх розпочатої справи)
5 Стать сам на сам з …невблаганним сумлінням (власне сумління – найвище мірило кожного поступку перед вибором «піти чи послати»)
Якщо розглядати вірш не в контексті біографії автора, то він насамперед сприймається як роздуми про можливості кожної особистості. Якщо взяти до уваги життєвий шлях та вибір самого автора, то він про глибоку віру в силу українців у боротьбі за національне визволення.
Ліричний герой – це відважна та сильна духом людина, котра вірить у невідгадану силу, великі можливості українців у боротьбі за відродження державності.
В. Винниченко в оповіданні "Момент" стверджує: "Щастя — момент. Далі вже буде буденщина, пошлість". Невже й справді щастя таке швидкоплинне? Виходить, не слід планувати майбутнє, а жити лише сьогоднішнім днем? Спробуємо знайти відповіді на ці питання, проаналізувавши вчинки персонажів твору В. Винниченка.
перше герої зустрічаються у повітці контрабандиста, і одразу між ними спалахнула якась іскра. Що це було? Кохання з першого погляду чи неусвідомлений потяг представників протилежних статей одне до одного? Для головного героя зв'язок з Мусею не був черговою сексуальною перемогою. Він-не хизувався тим, що Муся віддалася йому, а навпаки, все життя сумував за нею: "Хто вона, де вона, й досі не знаю, але я завжди ношу її в душі". Як бачимо, ініціатива розлучитися, будучи на піку щастя, йшла від Мусі. Дивно, адже зазвичай жінка інстинктивно прагне бути з чоловіком все життя. Пересічна жінка, але не Муся... Сама доля врятувала її від смерті, здійснила мрію перетнути кордон, врешті, подарувала зустріч з надійним чоловіком, який був би не лише коханою людиною, а й справжнім другом... Все ж таки панна обрала самотність. Про її минуле ми не знаємо нічого. Єдине, що нам відоме,— Муся належить до тих людей, "."що дуже люблять життя". Життя, мабуть, не раз випробувало її на міцність. Від чого чи від кого вона тікає з рідної країни? Від політичних переслідувань чи від самої себе? Мені здається, що її серце роз'їдає чорний розпач.
Я згодна з ним, але не слід забувати, що своїми необдуманими вчинками ми можемо завдати болю близьким людям на все життя.
Гроза
«Облака, прежде рассыпанные по небосклону, которые, приняв зловещие, черные тени, теперь собирались в одну большую, мрачную тучу. Изредка погромыхивал дальний гром.
Гроза наводила невыразимо тяжелое чувство тоски и страха. До ближайшей деревни оставалось еще верст девять, а большая темно-лиловая туча, взявшаяся бог знает откуда, без малейшего ветра, но быстро подвигалась… Солнце, еще не
скрытое облаками, ярко освещает ее мрачную фигуру и серые полосы, которые от нее идут до самого горизонта…
Мне становится жутко, и я чувствую, как кровь быстрее обращается в моих жилах. Но вот передовые облака уже начинают закрывать солнце; вот оно выглянуло в последний раз, осветило страшно-мрачную сторону горизонта и скрылось. Вся окрестность вдруг изменяется и принимает мрачный характер. Вот задрожала осиновая роща; листья становятся какого-то бело-мутного цвета, ярко выдающегося на лиловом фоне тучи, шумят и вертятся; макушки больших берез начинают раскачиваться, и пучки сухой травы летят через дорогу… Молния вспыхивает как будто в самой бричке, ослепляет зрение… В ту же секунду над самой головой раздается величественный гул, который, как будто поднимаясь все выше и выше, шире и шире, по огромной спиральной линии, постепенно усиливается и переходит в
оглушительный треск, невольно заставляющий трепетать и сдерживать дыхание. Гнев божий! Как много поэзии в этой простонародной мысли!..
Когда пришла величественная минута безмолвия, обыкновенно предшествующая разражению грозы, чувства дошли до такой степени, что, продолжись это состояние еще четверть часа, я уверен, что умер бы от волнения».В это время из- под моста вдруг появляется нищий в лохмотьях «и с какой-то красной, глянцевитой культяпкой вместо руки, которую он сует прямо в бричку». Детей переполняет чувство холодного ужаса.
Василий развязывает кошелек; нищий, продолжая креститься и кланяться, бежит у самых комедный грош летит в окошко, и нищии отстает.
«Но вот дождь становится мельче; туча начинает разделяться на волнистые облака, светлеть в том месте, в котором должно быть солнце, и сквозь серовато-белые края тучи чуть виднеется клочок ясной лазури. Через минуту робкий луч солнца уже блестит в лужах дороги, на полосах падающего, как сквозь сито, мелкого прямого дождя и на обмытой, блестящей зелени дорожной травы. Я испытываю невыразимо отрадное чувство надежды в жизни, быстро заменяющее во мне тяжелое чувство страха. Душа моя улыбается так же, как и освеженная, повеселевшая природа».
Мальчик выпрыгивает из брички, срывает несколько влажных пахучих веток черемухи, бежит к карете и сует цветы Любочке и Катеньке.