Чиновники уездного города в комедии Н.В. Гоголя «Ревизор» - это герои провинциальной России, сатирически изображенные автором.
Эти люди типичны для своего времени и в то же индивидуальны. Что связывает их? Страх пред ревизором «инкогнито». У них у всех есть «грешки» - они берут взятки, присваивают казенные деньги, заботятся не о службе, а о собственном благополучии. Городничий купцам обманывать казну: «А кто тебе сплутовать, когда ты строил мост и написал дерева на двадцать тысяч, тогда как его и на сто рублей не было?» Он берет взятки и с купцов, и с родителей рекрутов, вымогает дорогие подарки. В городе в то же время «грязь, нечистота». Судья Ляпкин- Тяпкин пятнадцать лет просидел на судейском стуле, но в его бумагах «сам Соломон не разрешит», что в них правда, а что неправда. Судья берет взятки «борзыми щенками», уверяя, что
«это совсем иное дело». Попечитель богоугодных заведений Земляника наживается на больных, не давая им никаких лекарств, поэтому они у него, «как мухи выздоравливают». Почтмейстер Шнекин вскрывает чужие письма и из любопытства оставляет их у себя. Смотритель училищ Лука Лукич до смерти запуган, что его могут обвинить в вольнодумстве.
Каждый герой - комическая индивидуальность, но всех их объединяет жадность, зависть к чужому успеху. Давая взятки мнимому ревизору, они верят, что он хитрый и умный человек, ведь он под благовидным предлогом просит «взаймы», а это не преступление. Земляника еще и успевает донести на своих сослуживцев, обещая изложить все на бумаге. Они шумно поздравляют Городничего с успехом, про себя завидуя ему. А потом злорадствуют, читая письмо Хлестакова: каждому приятно унизить другого, но никто не хочет читать о себе. Так же мелочны и завистливы их жены, мечтающие о балах и нарядах. Все готовы перессориться, когда выясняется, что Хлестаков не ревизор, но страх при известии, что настоящий ревизор требует их к себе, снова всех объединяет.
Человеческие недостатки, изображенные Гоголем в характерах своих героев, не преходящее явление, поэтому нравственные проблемы комедии актуальны и по сей день.
Про Ахіла автор говорить : прудконогий , богосвітлий, богоподібний, постійні епітети для Гектора: коней баских упокірник, божистий , шоломосяйний , осяйливий . Ахіллу було передбачене довге мирне життя або смерть на війні, але він іде на війну, бо вибрав коротке та уславлене життя. Гектор — троянський вождь, головний захисник міста, він переконаний у справедливості свого місця на війні. Обидва герої гинуть у боротьбі.
І Гектору, і Ахіллу властиві доблесть, пристрасне бажання перемогти і прославитись. Обидва вони мужні, сильні, на їх рахунку багато подвигів та перемог. Вони є гідні супротивники, адже автор порівнює Ахілла з соколом та Гектора з високолетним орлом. Риси характеру Ахілла: мужність, сила, справедливість, егоїзм, почуття власної гідності, почуття героїчної честі , помста, благородство , жорстокість . Гектору притаманні мужність, людяність, жертовність, благородство, сумлінність , стриманість, ніжність , вірність. До рис, що характеризують обох, слід додати їх побожність. Ахілл звертається до богів, зокрема до Зевса. Гомер часто підкреслює побожність Гектора .
Ахілл – улюбленець богів – доблесний воїн , його відвага не знає меж . Він вірний товариш, щирий і чесний. Разом з тим він нетерпеливий, нестримний у своєму роздратуванні, запальний та гнівний. Дуже чутливий в питаннях честі : після образи він відмовляється продовжувати війну, відкидає спроби примирення, хоч це призводить до важких наслідків для війська – гинуть ахейці. Після загибелі свого друга, одержимий жагою помсти, він іде на бій з Гектором, засліплений гнівом , знущається над його тілом . З іншого боку, герой сумує за своїм другом, гірко ридає біля матері , співчуває батькові Гектора. Ми бачимо в серці Ахіла душевну боротьбу між помстою і шляхетністю.
Мужність Гектора – це результат розумної волі. Йому знайоме відчуття страху, але він навчився бути безстрашним. Гектор з сумом у серці залишає батьків, дружину и сина, бо він безмежно вірний обов’язку – захисті Трої. Позбавлений до богів, він віддає своє життя за рідну землю. Гектор людяний. Він ні разу не дорікнув Єлені, пробачає брату та не відчуває ненависті до них , хоч вони були винуватцями Троянської війни. У словах Гектора немає зневаги, зверхності . Він звертається до Ахіллеса як рівний до рівного , Ахіллес же виявляє повну зневагу до супротивника . Людяність Гектора та надмірна гнівливість Ахілла – відмінність між героями Гомера.
Ахілл і Гектор — справжні герої свого часу . Для давніх греків вони були ідеалом воїна, героя, людини.