В повести Горького рассказывается о детстве маленького мальчика ,у которого в 6 лет умер отец и,и они с матерью приехали на житьё к отцу матери ,деду Каширину ,в Нижний Новгород .У деда была своя красильная мастерская ,в его доме жило много народу - его сыновья со своими семьями .В этом доме будущий писатель Максим Горький увидел " свинцовые мерзости жизни" и на всю жизнь возненавидел тех ,кто подличает ,врёт ,обижает слабых ,бывает зол и немилосерден .В этом доме Алёша Пешков ( это настоящее имя автора ) получил первые уроки грамоты ( от деда ) и первые розги ( от него же ) . "Свинцовыми мерзостями жизни" писатель называл вечную вражду дядьёв ,их пьяные оргии ,избиение детей и жён ,бесчеловечность к сестре ( матери Алёши) ,алчность в дележе имущества , зависть к Ивану и его убийство , издевательства над слепым мастером Григорием .Дети учились у родителей науке подлости .Алёша получил розги за то ,что выкрасил скатерть по совету одного из двоюродных братьев . Эти дети были доносчиками и подлецами .Показательна история с наперстком ,разогрев который ,дети подсунули его слепому Григорию. И потом весело смеялись .А когда дед выгнал Григория из дому и тот стал побираться ,ослепший ,нищий ,грязный ,то бабушка потихоньку подкармливала несчастного ,давая внуку урок доброты .
.В доме деда Алеша познакомился с людьми ,сыгравшими большую роль в его жизни и научившими его добру и правде . .У него было трудное детство : с побоями ,подлостью .бездушием ,обманом .Но Алёша не озлобился ,а стал отзывчивым и добрым человеком . Почему же в в суровых условиях действительности мальчик сохранил доброе сердце и стал известным писателем ,всю жизнь защищавшим обездоленных? Мне кажется ему стать таким воспоминания детства и люди ,которые встретились ему на жизненном пути .Во - первых ,это бабушка .Акулина Ивановна .Писатель так вспоминает о ней : "Говорила она, как-то особенно выпевая слова, и они легко укреплялись в памяти моей, похожие на цветы, такие же ласковые, яркие, сочные. Когда она улыбалась, ее темные, как вишни, зрачки расширялись, вспыхивая невыразимо приятным светом Вся она – темная, но светилась изнутри – через глаза – неугасимым, веселым и теплым светом.
До нее как будто спал я, спрятанный в темноте, но явилась она, разбудила, вывела на свет, связала всё вокруг меня в непрерывную нить, сплела всё в разноцветное кружево и сразу стала на всю жизнь другом, самым близким сердцу моему, самым понятным и дорогим человеком, – это ее бескорыстная любовь к миру обогатила меня, насытив крепкой силой для трудной жизни."
Бабушка никогда не унывала .Была сильным и хорошим человеком .Её поведение во время пожара ,когда все растерялись ( даже бойкий дед) ,говорит о силе её духа ,стойкости и мужестве .Эти черты Акулина Ивановна Каширина передала своему внуку .Когда дед разорился ,стал скупым и даже чаинки для заварки учитывал ,именно бабушка нашла как-то выжить в эти годы .Алёша навсегда запомнил её и следовал её заветам и принципам - любви к людям и выстоять в суровых жизненных обстоятельствах .Это меня поразило в книге .Это настоящая действенная доброта ,которая душу мальчика .
Вторым человеком ,оказавшим большое влияние на мальчика , был Ванька Цыганок ,подмастерье в доме деда ,.Он добр ,отзывчив ,милосерден трудолюбив и необыкновенно талантлив .Алёша с совершенным восторгом наблюдал за Иваном .А меня удивил эпизод ,как во время порки Алёши Цыганок подставлял свою руку под удары разъярённого деда ,который мог до смерти засечь мальчишку Именно Иван многому научил Алёшу Сильный ,великодушный и добрый подмастерье безвременно погиб по вине завистливых дядьёв . Но он сумел посеять в душе ребёнка семена мужественности и стойкости , сопротивления злу .
Ещё одним человеком ,повлиявшим на формирование стойкого и отзывчивого характера Алёши ,был учёный- химик Хорошее Дело .Он относился в любознательному мальчику искренне и душевно .Уделял ему много времени .Беседовал и развивал его .Горький называет учёного-химика ,"лучшим из людей в своём Отечестве" .Это была для мальчика школа жизни .
И конечно живую душу" в мальчике книги .Они стали его настоящими друзьями на всю жизнь
Участие этих персонажей в жизни Алёши и ему вспоминать своё детство как счастливую пору стать хорошим человеком и преодолеть все тяготы суровых условий жизни .
Многое в жизни зависит от самого человека .И А. Пешков сделал в жизни правильный выбор ,идя по дороге добра и справедливости .
часта я пытаюся ў сябе: як мы сустрэліся і чаму?
памятаю, яшчэ калі вучылася ў школе, мне неяк не па-дзіцячы хацелася смутку, таямнічага, незвычайнага лёсу. прайшлі гады - я спазнала смутак і зразумела, што навучыцца смутку нельга, як нельга навучыцца і радасці. на ўсё свой час. яшчэ я цяпер, што з і душа цішэе, лагаднее, супакойваецца, але не засынае: яна, як і раней, шукае радасці, толькі ведае ўжо, што хоча іменна яе. вось чаму я думаю, што пасталелы чалавек большы рамантык, чым ён быў у раннім юнацтве. і калі я зразумела гэта, я сустрэла цябе. раней бы мы не сустрэліся, бо не зразумелі б адно аднаго.
памятаеш нашу першую сустрэчу?
тою раніцай я заходзіла да сваіх знаёмых па апельсіны: яны недзе дастаюць іх, сказалі, што могуць дастаць і мне. а я падумала, што добра будзе занесці іх лёльцы, сестрыной дачушцы: ты ведаеш, малой не вельмі соладка жывецца. сястра даўно не ладзіць з мужам, усё не можа дараваць яму нейкія мужчынскія грахі - яны часта сварацца, а малое бегае ад бацькі да маці, не , да каго хінуцца. а дзяўчынцы пяць год, і яна такая слаўная.
той раніцай, памятаю, ішла я паўз кінатэатр. памятаю, як пад ягоным дахам, недзе там, за шэрымі калонамі, заўзята чырыкалі вераб'і, унізе, ля ўвахода, прыбіральшчыца шчыравала з дзеркачом, а на сцяне, над ёю, ружова білася, то святлеючы, то робячыся гусцей, трапяткая сонечная плямка. і ўедліва-церпка пахла пылам. я люблю, калі пахне пылам, а ў тую вясновую раніцу вуліца пахла яшчэ і свежымі булкамі, і духмянай кавай, і цвярозлівым халадком маладой зялёнай лістоты. я паціху ішла сабе тратуарам і ўглядалася ў абліччы нячастых прахожых. ты ведаеш, ты, можа, прыкмячаў гэта сцішанае, смужліва-мройнае ззянне, што бывае вясной на тварах у людзей, на тварах, ледзь кранутых першым загарам? такое яшчэ можна заўважыць, зазірнуўшы чалавеку ў твар, калі на вуліцы ціхі і цёплы дождж. а ты заўважаў, што ў дождж хораша і лёгка думаецца, а на душы бывае так светла і ясна?
у тую раніцу ты быў такі спакойны, стомлена-ціхі нейкі, усмешлівы і лагодны. і ты так смешна і па-дзіцячы лёгка тады гаварыў. памятаеш, калі я рассыпала на рагу вуліцы апельсіны і ты адкуль нахапіўся іх падбіраць?
усё нібы ў тую раніцу спрыяла таму, каб мы сустрэліся з табою.
а якая была тады вясна! дзе толькі не былі мы з табою тою вясной! у дождж да позняй ночы праседжвалі мы ў скверах, накрыўшыся тваім пінжаком, і, памятаеш, колькі разоў пачыналі думаць пра тое, каб некуды з'ехаць, далёка-далёка, у таямнічыя нікому не даступныя мясціны. што за жаданні былі ў нас, няўжо каханню трэба, каб былі толькі яно і цэлы свет? мы куплялі на вакзале білеты ўсё роўна на які цягнік - і колькі незнаёмых вёсак, рэчак, лясоў і палян неспадзявана адкрылі мы так для сябе. а кінатэатры на ўскраінах горада - старыя, са скрыпучымі лаўкамі, з вышараванай нагамі, выбітай да ямак падлогай? а сеансы, на якіх ад суседа па лаўцы часам нясцерпна пахла гарэлкай, у час якіх ірвалася лента і рабілася цёмна, хоць выкалі вока, і тады ў зале ўсчыналіся свіст, крык, не вельмі далікатныя жарты. ніхто не ведаў там нічога пра нас, і гэта было прыемна, як, мусіць, прыемна было якому-небудзь прынцу са старога рамана, пераапранутаму жабраком.
а потым у нас пачаліся нелады. ты як бы помсціў за нешта мне, як бы знарок стараўся абразіць мяне - які ты быў жорсткі і ў той жа час нейкі разгублены ў сваёй халоднай зласлівасці. мне было з табою так цяжка. навошта ты рабіў гэтак?
толькі пазней я здагадалася, што ты раўнаваў мяне, што ты баяўся мяне страціць. і тады, зразумеўшы, я даравала табе ўсё.
гэта было ўжо летам, пасля таго як я паехала з нашага горада, сказаўшы, што мы надакучылі адно аднаму, што нам трэба адпачыць, пабыць на адзіноце, разабрацца ў сваіх пачуццях.
я паехала тады да цёткі, у ціхі і зялёны гарадок - былы абласны цэнтр. мне якраз і трэба было гэта - цішыня, вузкія вуліцы, гаршкі з кветкамі, падвешаныя да ліхтарных слупоў, санлівыя жанчыны ў кіёсках з газетамі. усё проста, зразумела і трошкі сумна. і ніхто не здзівіўся б, каб аднойчы на вуліцы паявіліся хоць бы козы.
у тым горадзе ёсць рака, а ў яе за , ля невялікай вёскі, упадае, выліваючыся ў тры ручвы, неглыбокая халодная рэчка. над правым ручвом - пясчаны бераг, парослы лазой, за ім - гара з шатрыстымі цёмнымі соснамі.
кожны дзень я хадзіла на тую рэчку купацца.
ляжыш на беразе - трымціць, снуецца ў шырокіх ручвах вада, бялеюць на рачных астраўках валуны, сіняя тамлівая смуга вісіць над вадою там, дзе робіць паварот рака, дзе пад гарой насыпанага самазваламі пяску ракоча пад'ёмнік, грузячы баржы. хлапчукі з берага ловяць і рыбу. у полудзень заходзяць у рэчку каровы, стаяць у вадзе, махаючы хвастамі, - плыве, пялёхкае рака, і паволі плыве час, цягучы, як звон конікаў у вушах.
хороший ответ0жалоба ответить