1.Достоевский сравнивает реальность бедного мальчика, совсем нищего и богатых людей в огромных домах, вкусной едой, множеством игрушек, веселящихся под веселую музыку, а он вынужден замерзать на людных петербургских улицах, голодный, брошенный на произвол судьбы своими горемычными родителями, давно не евший досыта и не видевший ничего, кроме пьянства, нищеты, грубости, разврата и равнодушия петербургских трущоб. 2.Сталкивает их он затем, чтобы показать читателям, что мечты о счастливом детстве сбываются, это ведь «Христова ёлка». У Христа всегда в этот день ёлка для маленьких деточек, у которых там нет своей ёлки…
Характеристика Ох: Я люблю вдивлятися в обличчя людей і прагнути зрозуміти, про що вони думають, чим займаються. Старий був худим і виснажений, потилиця йому пошматували глибокі зморшки, а щоки покрили коричневі плями, які бувають від сонячних променів, відбитих гладінню тропічного моря. Втім, все в нім було старе.
Характеристика парубка: сперши був ледащо, як подадуть їсти, то й їсть, а не подадуть, то й так обходиться, недотепа, нічого робить не вміє, потім стал гарним та розумним.
Колись дуже давно жили собі бідні чоловік та жінка, був у них один дуже ледачий син, який нічого не робив, тільки на печі грався. Було йому двадцять літ. Батьки журяться, думають, що з ним робити. Вирішили віддати в найми, щоб чужі люди його чомусь навчили. Оддали хлопця до кравця, потім до шевця — більше трьох днів він не витримував, тікав додому. Надумав батько одвести сина в інше царство. Йдуть вони через темний ліс. Чоловік утомився, сів на пеньок та й каже: — Ох! Як же я втомився! Де не взявся — з-під пенька дідок вилазить, маленький, зморщений, а борода зелена аж по коліна. Та й питає чоловіка, навіщо він його кликав. Батько здивувався, сказав, що нікого не кликав. Тоді дідок і назвався, він — лісовий цар Ох. Розпитав, куди вони йдуть і сказав, що хоче найняти хлопця. Ох звелів прийти через рік: якщо впізнає батько сина, забере, а ні, то буде ще рік служити. Батько пішов додому, а цар повів хлопця в підземне царство до зеленої хатки, де й жінка, і діти, і наймички — все зелене, навіть їжа. Дав Ох завдання хлопцеві — нарубати дров. А той ліг та й спить. Наказав тоді Ох спалити наймита. Так і зробили. Вуглину, яка залишилася, Ох сприснув живущою водою — хлопець ожив і став таким гарним, що й не сказати. Так повторювалося п’ять разів. Із ледачого парубка став моторний і гарний козак. Через рік батько прийшов за сином, викликав Оха. Цар повів його до себе, взяв проса, висипав — назбігалося багато півнів. Батько не впізнав серед них сина і повернувся додому сам. Наступного року Ох повів батька в кошару, але серед всіх баранів він не впізнав свого сина і повернувся додому сам, зажурений. На третій рік іде батько до Оха, а назустріч йому дід, білий, як молоко, і одежа на ньому біла. Привіталися, розпитав дід про батькову біду і взявся до Сказав, що Ох тепер випустить голубів, так батько хай не бере ніякого, тільки того, котрий не їстиме, сидітиме окремо під грушею та оскубатиметься. Батько так і зробив. Довелося Охові віддавати сина, тепер уже гарного парубка. Йдуть батько й син додому, батько скаржиться на бідність. Тоді син його заспокоїв і сказав, що тут полюватимуть за лисицями паничі, він перекинеться на хорта й піймає лисицю; мисливці будуть купувати хорта у нього, хай продає, тільки без ретязя, от і будуть гроші. Все так і трапилося. Батько йде та знову бідкається, що мало грошей, не вистачить хазяйством обзавестись. Парубок сказав, що паничі їхатимуть по перепелиці із соколом, то він перекинеться на сокола, мисливці купуватимуть у нього того сокола, хай продає, тільки без шапочки. Так і зробили. Продав батько сокола за триста рублів, а той як полетів, то й не повернувся до паничів. Син сказав, що перекинеться ще й конем на ярмарку, а батько хай продає його за тисячу рублів, тільки без недоуздка. Де не взявся циган, став торгуватися і таки вмовив батька продати коня з недоуздком. А то був не циган, а цар Ох. Сів цар на коня, поїхав додому, радий, що повернув парубка. Повів коня до водопою, а той кінь перекинувся окунем та й поплив у річці. Ох перекинувся щукою — та за ним. Довго ганялися. Виплив той окунь на берег, де царівна білизну прала, та й перетворився на перстень. Царівна підняла його з води, пішла додому, хвалиться. Ох перекинувся купцем, прийшов до царя й попросив віддати йому перстень, бо то саме він його загубив, а без нього йому не жити. Царівні жаль віддавати, вона й кинула перстень на землю — а він розсипався пшоном по хаті. Ох перекинувся півником — і давай клювати. А одна пшонинка закотилася під ноги царівні, то лісовий цар її не помітив та й полетів собі. А з пшонини постав гарний парубок, і царівна одразу в нього закохалася. Попросила батька віддати її за нього, цар довго морщився, що за простого віддавати доводиться, та все ж погодився. І зіграли вони гучне весілля.
Понятие «древнерусская литература» столь привычно, что уже почти никто не замечает его неточности. Примерно до середины XV столетия древнерусскую литературу правильнее было бы назвать древневосточнославянской.В первые века после крещения Руси и распространения в восточнославянских землях письменности литература восточных славян была единой: одни и те же произведения читали и переписывали книжники в Киеве и во Владимире, в Полоцке и в Новгороде, в Чернигове и в Ростове. Позднее на этой территории складываются три разные восточнославянские народности: русские, украинцы и белорусы. Прежде единый древнерусский язык распадается: зарождаются русские, украинские и белорусские языки. Основной круг произведений - религиозно-назидательные сочинения, жития святых, богослужебные песнопения - был общим для древнерусской литературы и для литератур других православных славянских стран - Болгарии и Сербии. Ведь у восточных славян и у южных, сербов и болгар, были едиными и вера, и язык церковной письменности, церковно-славянский. В южнославянских землях переписывались и читались древнерусские произведения, а на Руси – произведения болгарской и сербской книжности. И южные, и восточные славяне считали образцом для собственных сочинений византийскую церковную литературу. Византия для них являлась и хранительницей православной веры, и великой империей. Православные славянские государства стремились добиться равноправия в политических отношениях с Византийской империей, а для православного славянства было очень ценно культурное общение с Византией. На Руси многие византийские религиозные произведения распространялись в южнославянских переводах.
2.Сталкивает их он затем, чтобы показать читателям, что мечты о счастливом детстве сбываются, это ведь «Христова ёлка». У Христа всегда в этот день ёлка для маленьких деточек, у которых там нет своей ёлки…
удачи