Был трудный бой. Всё нынче, как спросонку,
И только не могу себе простить:
Из тысяч лиц узнал бы я мальчонку,
А как зовут, забыл его спросить.
Лет десяти-двенадцати. Бедовый,
Из тех, что главарями у детей,
Из тех, что в городишках прифронтовых
Встречают нас как дорогих гостей.
Машину обступают на стоянках,
Таскать им воду вёдрами — не труд,
Приносят мыло с полотенцем к танку
И сливы недозрелые суют…
Шёл бой за улицу. Огонь врага был страшен,
Мы прорывались к площади вперёд.
А он гвоздит — не выглянуть из башен, —
И чёрт его поймёт, откуда бьёт.
Тут угадай-ка, за каким домишкой
Он примостился, — столько всяких дыр,
И вдруг к машине подбежал парнишка:
— Товарищ командир, товарищ командир!
Я знаю, где их пушка. Я разведал…
Я подползал, они вон там, в саду…
— Да где же, где?.. — А дайте я поеду
На танке с вами. Прямо приведу.
Что ж, бой не ждёт. — Влезай сюда, дружище! —
И вот мы катим к месту вчетвером.
Стоит парнишка — мины, пули свищут,
И только рубашонка пузырём.
Подъехали. — Вот здесь. — И с разворота
Заходим в тыл и полный газ даём.
И эту пушку, заодно с расчётом,
Мы вмяли в рыхлый, жирный чернозём.
Я вытер пот. Душила гарь и копоть:
От дома к дому шёл большой пожар.
И, помню, я сказал хлопец! —
И руку, как товарищу
Был трудный бой. Всё нынче, как спросонку,
И только не могу себе простить:
Из тысяч лиц узнал бы я мальчонку,
Но как зовут, забыл его спросить.
Объяснение:
Хто знає про справжнє кохання? Я вважаю, що таких людей не дуже й багато. Освідчення у коханні — це не слова, які можна говорити направо й наліво, це щось важливе для людини, щось своє, особисте.
Справжня любов може проявлятися по-різному. І не завжди це повинні бути квіти або цукерки, це може проявлятися й увагою чи гарними словами. Іноді навіть приємніше отримувати подарунки, зроблені своїми руками, від усього серця.
Про кохання не обов’язково кричати на весь світ, головне знати, що ти кохаєш і тебе теж кохають. Якби люди не проявляли б взаємних почуттів, то як виростали б їхні діти, які б вони були, як би ставились до інших людей? У світі тоді не було б нічого гарного, бо любов — це найсвітліше почуття, яке взагалі може бути.
Мої побажання до всіх: кохайте і будьте коханими!
Подробнее - на -
Объяснение:
Риси характеру головного героя:
Сміливість,
терпіння,
упертість,
життєлюбність
Головний герой оповідання не має імені, але його риси характеру вражають. Це сміливий, відважний, цілеспрямований та рішучий чоловік. Герой залишившись один після травмування, але він не здається, а рухається вперед, незважаючи на небезпеку та труднощі.
Герой відчуває змореність від довгої дороги, холод Білої пустелі, тугу від усвідомлення зради товариша, страх самотності, голод, який не вгамовується мізерною «їжею», біль у ногах, розтертих до крові, та змученому тілі, відчай після марних спроб роздобути їжу, виснаженість, що призводить до галюцинацій. Але в ланцюжку відчуттів намічається зміна на краще: це сміливість, виявлена під час зустрічі з ведмедем, усвідомлення нестримного бажання жити, спокій, яким змінився страх, терпіння, з яким герой продовжує свій важкий шлях, сила волі у поєдинку з вовком. «Саме життя в ньому не хотіло загинути і гнало його вперед».
Головний герой вижив, бо він був сміливий, упертий, мав силу духу, волі, високі моральні цінності, любов до життя. «Доля вимагала від нього дуже багато. Навіть помираючи, він не підкорився смерті. Можливо, це було справжнє безумство, але і в пазурах смерті він кидав їй виклик і боровся з нею».
Джек Лондон не дав імені своєму героєві, який утілює в собі узагальнений образ людини, що бореться за своє виживання й у двобої з природою відстоює своє право на існування.