Народився Микола Васильович Гоголь 20 березня 1809 року в селі Великі Сорочинці (тепер Миргородського району) на Полтавщині. Батько його був праправнуком полковника козацького війська часів Богдана Хмельницького Остапа Гоголя. Пізніше знаменитий нащадок звеличить його до легендарної постаті й оспіває в образі Тараса Бульби. Дитинство майбутнього письменника минуло в с. Василівці (тепер Гоголеве) в маєтку батьків. З 1818 по 1819 р. навчався в Полтавському повітовому училищі, а з 1821 по 1828 р. — у Ніжинській гімназії вищих наук. Мовно-музична культура рідної землі знаходила свій вияв у виховній практиці бабусі Тетяни Семенівни, маминої мами. Любов до мови, відчуття слова закладалися у юного Миколи Гоголя уже з дитячих літ. Згодом він захопиться збиранням українських народних пісень, прислів’їв та приказок, готуватиме матеріали до українсько-російського словника. Пізніше він так писав про українську пісню: «Якби наш край не мав такої скарбниці пісень, я б ніколи не зрозумів історії його, тому що не збагнув би минулого...» «Моя радість, життя моє! Як я вас люблю! Що всі холодні літописи, в яких я тепер риюся, перед цими дзвінкими, живими літописами! Як мені допомагають в історії пісні!..» «Це народна історія, жива, яскрава, барвиста, правдива, що розкриває все життя народу». Ще в студентські роки, глибоко переймаючись соціальними негараздами, внутрішньо противлячись найрізноманітнішим виявам зла, вболіваючи за всю державу і свою «милу Україну», М.Гоголь настроювався на таку діяльність, «щоб бути по-справжньому корисним для людства». Загалом же всю творчість великого письменника було спрямовано на «очищення серця», «розуміння серцем», щоб досягти хоч якоїсь подоби суспільної гармонії. «Я палав незгасним прагненням зробити своє життя потрібним для блага держави, я жадав принести хоча б найменшу користь. Тривожили думки, що я не зможу, що мені перепинять шлях, завдавши мені глибокого суму. Я поклявся жодної хвилини короткого життя свого не втрачати, не зробивши блага», — писав палко настроєний на самопожертву юнак. У 1828 році М.Гоголь переїжджає до Петербурга. Там у 1829 р. він публікує свій перший твір — поему «Ганц Кюхельгартен». Через рік у журналі «Отечественные записки» з’являється повість «Басаврюк, або Вечір проти Івана Купала», перша з циклу «Вечори на хуторі біля Диканьки». Романтична спрямованість, опоетизованість життя надавали творам М.Гоголя особливого колориту. Ґрунтовні знання усної народної творчості дозволяли майстру виводити картини дійсності у глибокому взаємопереплетенні з вимислом, але мовби на реальному грунті життя. Особливо привабливим був ліризм, проникливість і любов автора до зображуваного, що неминуче справляло враження на читача, захоплюючи його уяву. Туга за батьківщиною, за мальовничою Україною, змусила М.Гоголя наприкінці 1833 року клопотатися про місце професора історії в Київському університеті св. Володимира. Спонукала до цього ще й дружба з М.Максимовичем, професором-земляком, етнографом, фольклористом, істориком, ботаніком, майбутнім ректором Київського університету. «Я захоплююся заздалегідь, коли уявляю, як закиплять труди мої в Києві. Там скінчу я історію України й півдня Росії і напишу всесвітню історію. А скільки зберу там легенд, повір’їв, пісень! Якими цікавими можна зробити університетські записки, скільки можна умістити в них подробиць, цілком нових про сам край!» — переповнювався творчими планами письменник. «Туди! Туди! До Києва! Там, або навколо нього, звершалися діяння віковічності нашої... Багато можна буде зробити добра», — писав він про свої сподівання М. Максимовичу. У цей же час він працює над книгами «Арабески», «Миргород» (1835 р.). Розраду від нездійснених планів письменник шукав і знаходив у творчості. Тепер він остаточно пориває з педагогічною діяльністю. «...вже не дитячі думки, не обмежене коло моїх знань, а високі, сповнені істини й жахливої величі думки хвилювали мене». З другої половини 30-х років подальший розквіт таланту М.Гоголя пов’язаний з його драматургією. Етапною навіть в історії театру стала його соціальна комедія «Ревізор» (1836 р.) Невдовзі після прем’єри п’єси М.Гоголь виїжджає на досить тривалий час за кордон. Він відвідує Німеччину, Швейцарію, Францію, Італію. У 1842 році з’являється друком знаменита поема-роман «Мертві душі». Останні роки життя письменника сповнені драматичних пошуків себе в Істині. Прямим підтвердженням тому було видання «Вибраних місць з листування з друзями» (1847 р.). У 1848 році письменник повертається на батьківщину, посилено працює над другим томом «Мертвих душ», але незадовго перед смертю спалює рукопис. Тяжка хвороба обірвала життя неповторного майстра слова 21 лютого 1852 року.
1)Главный герой.
2)Внешность и характер Алёши.
3)Переезд в дом Кашириных.
4)Жестокость жизни и духовная пища.
5)Школа жизни и бабушка.
6)Друзья,жизнь на улице.
7)"В люди",самостоятельная жизнь.
Алексей Пешков-главный герой повести "Детство".Курносый,рослый не по годам мальчуган,худощавый,но сильный.Лицо доброе,с широкими скулами.Алёша обладает хорошей памятью,ему легко даётся арифметика,но грамматика не понятна Алёше.Сообразительный,но упрямый подросток,с твёрдым характером.
Отец Алёши был добрым и весёлым человеком,семья жила счастливо и Алёша редко плакал,но когда он умер,они с матерью уехали в Новгород.
Живя у деда Каширина,Алёша столкнулся с действительностью жизни,жестоким обращением и унижениями.Тяжёлая жизнь,грустная и безрадостная. Скрывая отчаяние,Алёша дерётся с мальчишками и вечно ходит побитый.Он не озорник,но под этой личиной ему проще скрывать свои чувства.
Дед деспотичный человек,он всем приказывает и требует полного подчинения.Из за жестокости деда,Алёша становится очень чувствительным к чужим бедам,сердобольным и внимательным к другим.Молитвы Алёше не опускаться духовно,в доме где царит безжалостность,зависть и ненависть.Мысли о Боге давали духовную пищу мальчику.Со временем он перестаёт бояться и слушаться деда.
Объяснение: не мини конспект кнч
Кузнец Вакула любил рисовать, у него это хорошо получалось. Однажды решил изобразить черта, взял холст и краски, подготовил рабочее место. Однако тот за это на кузнеца разозлился, стал всячески мешать. Вакула черта из хаты прогнал и продолжил рисовать. До чего похож рисунок на настоящего получился!
Только вот у черта обида осталась. Он решил, что отомстит за это кузнецу. Решил у того краски украсть, чтобы не рисовал других без разрешения. Когда Вакула пошел к колодцу за водой, черт незаметно пробрался в хату и хотел было взять краски, но увидел картину. На изображении он выглядел даже лучше, чем в реальности. Понравилось ему творчество кузнеца. Решил черт не досаждать Вакуле, а когда тот вернулся, даже поблагодарил за рисунок.