Відповідь:
Ассоль – головна героїня повісті «Пурпурові вітрила». Ассоль – це дівчина, чия мрія стала дійсністю. Ассоль рано втратила матір, і її виховав батько – суворий і замкнутий Лонгрен. Односельці їх цуралися, так як за версією власника таверни Лонгрен був жорстоким і безсердечним. Він не врятував його, коли того відносило в море. А те, що через нього померла Мері, мати Ассоль, власник таверни промовчав. З тих пір Ассоль та її батька в селі недолюблювали, їх уникали. Крім того, Ассоль вважали несповна розуму після її розповіді про зустріч з чарівником, який обіцяв, що за нею колись приїде відважний принц на кораблі з червоними вітрилами. За це її називали не інакше, як «корабельна Ассоль».
За вдачею це була дівчина з багатою уявою і добрим серцем. Вона могла говорити з деревами та чагарниками, як живими, піклуватися про братів менших, і щиро мріяти. Коли вона підросла, то стала справжньою красунею. Все що Ассоль надягала, здавалося новим і чарівним. Її обличчя було по-дитячому наївним і променистим. Вона ні на мить не забувала про свою мрію і часто її уявляла. Навіть Лонгрен думав, що пройде час, і вона забуде слова казкаря Егля.
Уміння самозабутньо мріяти і ігнорувати злі глузування оточуючих пішли дівчині на користь. У її житті, насправді, з’явився хтось особливий, надів на її палець кільце, поки вона спала. Після цього, вона ще більше впевнилася в тому, що «він» скоро з’явиться в її житті. Незабаром в селі Каперни з’явився той самий корабель з червоними вітрилами, а з ним і Артур Грей – капітан корабля, відважний моряк, благородна людина, який почув історію про Ассоль і втілив її в реальність.
Пояснення:
Былины — это русские народные песни-сказания о богатырях. Они начали создаваться в Древней Руси в ХI — ХII веках. Тогда они назывались старинами, то есть песнями о старине. Древнерусские певцы-сказители брали в руки гусли яровчатые (звонкие) и под их аккомпанемент нараспев исполняли старинушки, в которых рассказывалось о славном родной земли, о её защитниках — героях-богатырях. Слово былина появилось гораздо позднее — только в ХIХ веке.
Былину невозможно спутать ни с каким другим жанром устного народного творчества. У неё — особый ритм и строй. Это нечто среднее между пением и рассказыванием. Торжественность тона в былине часто сочетается с живыми разговорными интонациями. Сказитель здесь — главное лицо. Каждый человек мог пересказать содержание услышанной однажды былины. Но не каждый мог стать её исполнителем.
Древний сказитель — это и артист, и музыкант, и певец, и поэт. Он должен был не только запомнить огромное эпическое содержание былины, но и каждый раз пропеть ее по-новому. Сказители никогда не повторяли механически заученных вариантов, не были простыми исполнителями. Они были настоящими творцами — в каждом исполнении умели находить новые краски. Каждый раз былина как бы заново складывалась в устах певца перед новыми слушателями. Поэтому и петь былины брались не все.
Интересно изобразили древних сказителей художники Виктор Васнецов и Илья Глазунов. Обе картины называются одинаково: «Боян» — то есть древнерусский певец и сказитель, «песнотворец». Мы видим на картинах мудрых старцев с гуслями в руках. Они изображены в момент исполнения былинных песен.
На протяжении долгих веков былины хранились в памяти народной и передавались из уст в уста — от старого сказителя к молодому. А записаны они были только в ХVIII веке.
Само слово былина означает, что в её основе — быль, то есть реально произошедшие когда-то события. Сейчас, много веков спустя, читая былины, мы много узнаём о далёком Мы узнаём, как жили наши предки, какими были старинные города, каким оружием владели русские воины, какие наряды носили русские женщины
З п’ятимісячного віку дівчинка залишилася без матері. Батько покинув службу та став виховувати дочку. Ассоль дуже любить свого батька. Місцеві мешканці ставляться до дівчинки неприязно, і вона живе без подруг.
Одного разу Егль, казкар, напророкував Ассоль, що коли вона виросте, за нею припливе принц на білому кораблі з пурпуровими вітрилами. Ассоль, романтична й піднесена натура, вірить в пророцтво Егля. Через риси характеру, незрозумілого місцевими мешканцями, Ассоль вважають дивною, мало не божевільною дівчиною.
Кінець:
Артур Грей був народжений в багатій родині. Незважаючи на виховання в аскетичній атмосфері він був чуйний. Захоплюючись картиною мариніста юнак зрозумів порив душі, яка рвалася на волю і вступив на службу на шхуну «Ансельм». Він дуже любив море і через кілька років завзятий молодий чоловік став власником галіота «Секрет». Судно Грея пройшло через океан і виявилося недалеко від Каперни – містечка, де жила Ассоль. Молодий капітан відправився з матросом на риболовлю. Виспавшись на березі біля вогнища Грей подався прогулятися і побачив сплячу дівчину, яка вразила його своєю красою. На її мізинець він надів кільце.
У трактирі загиблого Меннерса, де справами заправляв його син, Грей почув історію про божевільну, яка чекає принца на кораблі з червоними вітрилами. Вугляр, вигнаний з трактиру, сказав Грею, що Ассоль зовсім не божевільна. У цієї дівчини багатий і цікавий внутрішній світ. Вражений історією, молодий капітан купив червоний шовк і найняв музикантів. «Секрет» огинав мис біля берега Каперни. Всі жителі зібралися на березі, щоб подивитися на чудесний корабель з червоними вітрилами. Прибігла туди і Ассоль. У човні, що пристав до берега її зустрів Грей. Він забрав вражену справдженим пророкуванням дівчину на «Секрет», який вже наступного дня був далеко від Каперни.