Предмет данной работы христианская традиция в творчестве Платонова. Цель работы показать непрерванность отношения писателя с православием, несмотря на его богоборческие настроения, особенно активные в раннем творчестве. Если для раннего периода и периода 1930-х гг. данная проблема может быть проанализирована в аспекте притяжения-отталкивания, то творчество Платонова военного времени показывает близость к традиции отцов не только на уровне памяти жанра, но как активное авторское переживание. В статье исследован рассказ А. Платонова «Взыскание погибших» в духовном и автобиографическом контексте. На основе интертекстуального и мотивного анализа продемонстрированы межтекстовые пересечения текста рассказа с письмами Платонова военного периода. Проводится концептуальное положение, что создание рассказа связано с замыслом Платонова написать «повесть о сыне», чему послужила ранняя смерть его сына Платона. Показано усиление христианской доминанты творчества писателя в военной прозе. Сделан вывод о беспрецедентной для творчества Платонова густоте новозаветного слоя в поэтике рассказа «Взыскание погибших». Результаты работы могут использоваться при изучении творчества А. Платонова в старших классах общеобразовательной школы и при чтении курса литературы ХХ века в высших учебных заведениях.
Мабуть, у кожного з нас бувають у житті важкі моменти. З другом посварився, з батьками не можеш знайти спільну мову, у школі не все гаразд і, взагалі, життя іде шкереберть. Буває... У такі хвилини, щоб заспокоїтись, хтось слухає музику, хтось вже вкотре дивиться улюблений фільм чи хапається за книжку, щоб хоч якось відволіктись від тяжких думок. Можна, звичайно, і валер'янових крапель собі накапати... Я ж намагаюся побути на природі: іду в парк, їду на річку чи в ліс.
Немає нічого прекраснішого за прогулянку осіннім парком. Ідеш собі, шурхотиш опалим листям, тиша навкруги... Той шелест огортає душу, заспокоює. Зупиняюся. Наче все завмерло. Та ні. Ось вітер гойднув дерева, і вони, наче руки, простягли одне до одного гілки. І знову тиша... Ледь чутно ла мишка під листям, білочка стрибнула з гілки на гілку — горішок впустила. Аж дзвенить у вухах... І раптом різке вороняче "Кар-р-р" крає ту тишу. Аж здригнулася. "Де ти взялася?" — радісно провела її поглядом.
Якщо уважно по гати, можна побачити як жовтий листочок відривається від гілки і плавно, тихесенько, ледь погойдуючись, падає. Потім другий, третій... Вкривається земля листям, готується до зими.
Узимку — свої радощі. Якщо надворі мороз — ідеш собі, "похрумуєш" сніжком, весело він рипить під ногами. А дерева вкриті інеєм і стоять білі-білі, наче наречені, що зібралися під вінець. Довкола, як у казці. Куди й подівся той поганий настрій! Усі негаразди здаються такими незначними, надуманими. А якщо морозу немає, а снігу багато, можна згадати зовсім недалеке дитинство й зліпити снігову бабу. Задоволення неабияке!