Речевая характеристика чиновников в комедии «Ревизор». Антон Антонович Сквозник-Дмухановский - Городничий : «Говорит ни громко, ни тихо; ни много, ни мало»; черты лица грубы и жестки; грубо развитые склонности души. «Смотри, у меня ухо востро!. не по чину берешь!».
Великая любовь писателя к природе родилась из его любви к человеку. Эта тема прослеживается в сказке-были М. М. Пришвина "Кладовая солнца". "В одном селе, возле Блудова болота, в районе города Переяславль-Залесского, осиротели двое детей", — так начинается замечательное произведение. Это начало напоминает сказку, где читатель входит в чудесный мир, где все живое взаимосвязано. На этом фоне появляются два образа — Настя и Митраша. "Настя была как золотая курочка на высоких ножках. Волосы отливали золотом, веснушки по всему лицу были крупные, как золотые монетки". Митраша был маленький, но плотный, "мужичок в мешочке", улыбаясь, называли его между собой учителя в школе. После смерти родителей все их крестьянское хозяйство досталось детям: изба пятистенная, корова Зорька, телушка Дочка, золотой петух Петя и поросенок Хрен. Дети заботились обо всех живых существах. Настя занималась женскими домашними делами, "с хворостинкой в руке выгонялаона свое любимое стадо, растопляла печь, чистила картошку, заправляла обед и так хлопотала по хозяйству до ночи", На Митраше лежало все мужское хозяйство и общественное дело. "Он бывает на всех собраниях, старается понять общественные заботы". Так дети жили дружно, не зная горестей и бед. Однажды решили они пойти в лес за клюквой. "Кислая и очень полезная для здоровья ягода клюква растет в болотах летом, а собирают ее поздней осенью". Вспомнив о том, что есть такое место, называемое палестинкой, "вся красная, как кровь, от одной только клюквы", Настя и Митраша отправляются в лес. Взяли они с собой самое необходимое. Настя положила в корзинку хлеба, картошки, бутылку молока. Митраша взял топор, двуствольную "тулку", сумку с компасом. Зачем же он берет компас? Ведь в лесу можно ориентироваться по солнцу, как это делали деревенские старожилы. "Мужичок в мешочке" хорошо помнит отцовские слова: "В лесу эта стрелка тебе добрей матери: ...небо закроется тучами и по солнцу в лесу ты ориентироваться не сможешь, пойдешь наугад — ошибешься, заблудишься... ". Кто знал, что дети столкнутся с природной стихией и воочию увидят Блудово болото? Пройдя полпути, Настя и Митраша сели отдохнуть. "Было совсем тихо в природе, и дети до того были тихи, что тетерев Косач не обратил на них никакого внимания". О Блудовом болоте ходила легенда, что "лет двести тому назад ветер-сеятель принес два семечка: семя сосны и семя ели. Оба семечка легли в одну ямку возле большого плоского камня... " С тех пор ель и сосна растут вместе. И ветер иногда качает эти деревья. И тогда ель и сосна стонут на все Блудово болото, словно живые существа. После отдыха дети решили идти дальше. Но не тут-то было, "довольно широкая болотная тропа расходилась вилкой". Что же делать? Проявив свой упрямый характер, Митраша идет по слабенькой тропе, а Настенька — по плотной. Вдруг рванул ветер, и сосна и ель, нажимая друг на друга, по очереди застонали, как бы поддерживая спор брата и сестры. "Среди звуков стона, рычанья, ворчанья, воя в это утро у деревьев иногда выходило так, будто где-то горько плакал в лесу потерянный или покинутый ребенок". Даже волк в это время вылез из своего логова. "Он стал над завалом, поднял голову, поставил единственное ухо на ветер, выпрямил половину хвоста и завыл". Как и всякая сказка, сказка-быль М. М. Пришвина имеет счастливый конец. Митраша из-за своего упрямства оказался на Блудовом болоте. И в борьбе за жизнь ему собака Травка. А что же Настя? Она, увлеченная сбором ягод, на некоторое время забыла о брате, "еле передвигает за собой корзину, вся мокрая и грязная, прежняя золотая курочка на высоких ножках". Под вечер голодный Митраша и уставшая Настя встретились. Им суждено было встретиться вновь в лесу и продолжить свой путь вместе, как уже двести лет "живут" на Блудовом болоте ель и сосна.
ЕМОЦІЇ — особливий клас психічних станів, які відображають ставлення людини до навколишнього світу, до інших людей, до самої себе та до результатів своєї діяльності.Види емоційПримітивні (нижчі) — переживання, пов’язані із задоволенням або незадоволенням фізіологічних потреб.Вищі — переживання, які виникають на ґрунті задоволення духовних потреб.Позитивні — емоції, що пов’язані із задоволенням потреб.Негативні — емоції, які викликають почуття незадоволення і вимагають зміни ситуації.Стенічні — емоції, які підвищують життєдіяльність людини, посилюють активність.Астенічні — емоції, які пригнічують життєдіяльність організму, знижують енергію суб’єкта.Властивості емоційПолярність — вказує на можливість зміни будь-якої емоції, на її протилежність (задоволення — незадоволення; радість — горе; любов — ненависть).Інтегральність — домінування відносно інших станів та реакцій, охопленість всього організму. Зв’язок із життєдіяльністю організму: з органами кровообігу, дихання, травлення, залоз внутрішньої та зовнішньої секреції.Амбівалентність — одночасне переживання протилежних емоцій (сльози радості, муки творчості).Інтенсивність — властивість, яка свідчить про ступінь вираженості емоційного явища.Тривалість емоційних явищ характеризується часом їх існування. Активність — здатність емоцій стенічним (підсилюючим) або астенічним (пригнічуючим) чином впливати на діяльність.Глибина емоційних явищ залежить від того, якими подіями — пересічними чи життєво важливими — вона викликана, а також від того, в якому зв’язку між собою перебувають ці явища.Емоції і почуття, так само як і психічні процеси, забезпечують відображення та пізнання навколишнього світу. Але, на відміну від сприймання, пам’яті, мислення, емоції і почуття відбивають реальну дійсність у формі переживань. Пізнаючи світ, людина по-різному сприймає предмети і явища. Одні події викликають захоплення, інші — печаль, гнів тощо. Захоплення, гнів, радість — все це прояви суб’єктивного ставлення людини до навколишніх предметів і явищ, емоційні переживання її. Отже, емоції — це психічне відображення у формі переживання життєвого смислу явищ і ситуацій. В емоційних переживаннях відбивається життєва значущість інформації. Якщо предмети чи явища задовольняють потреби людини або полегшують їх задоволення, то в неї виникають позитивні емоції, якщо ні — негативні.Стенічні емоції підвищують життєдіяльність організму; астенічні пригнічують життєдіяльність, знижують енергію суб’єкта.Розрізняють прості (нижчі) та складні (вищі) емоції. Прості (нижчі) — переживання, пов’язані із задоволенням або незадоволенням фізіологічних потреб.Характерна ознака складних емоцій полягає у тому, що вони виникають у результаті усвідомлення об’єкта, що викликав їх, розуміння їх життєвого значення.Емоції можуть істотно впливати на процес діяльності. Переживання життєвого смислу явищ і властивостей світу, або емоцій, — необхідна передумова людської активності. Емоційні процеси забезпечують передусім енергетичну основу діяльності, є мотивами її. Емоції визначають якісну і кількісну характеристику поведінки. Вони також забезпечують селективність сприймання — вибір об’єктів середовища, які впливають на людину і мають для неї значення (рнс.8.1).Почуття — одна з основних форм переживання людиною свого ставлення до явищ дійсності. Вони більш стійкі і постійні порівняно з емоціями, що виникають у відповідь на конкретну ситуацію, тобто ситуативними. Структура почуття складається не лише з емоцій, а й з більш узагальненого ставлення людини, пов’язаного з розумінням, знанням. Тісний зв’язок почуттів з емоціями виявляється передусім у тому, що кожне почуття переживається і розкривається через конкретні емоції.Тварини не мають почуттів. Емоції, спільні для людей і тварин (страх, гнів, цікавість, сум тощо), мають якісну відмінність. У тварин виникнення емоцій пов’язане із задоволенням або незадоволенням конкретних біологічних потреб, з реалізацією інстинктивної сфери (інстинктів самозбереження, харчового, орієнтувального, продовження роду), тому вони обмежені і дуже бідні, тобто від людських емоцій вони відрізняються кількісно і якісно.
Речевая характеристика чиновников в комедии «Ревизор». Антон Антонович Сквозник-Дмухановский - Городничий : «Говорит ни громко, ни тихо; ни много, ни мало»; черты лица грубы и жестки; грубо развитые склонности души. «Смотри, у меня ухо востро!. не по чину берешь!».