Идея названия рассказа "хамелеон", показывается в переносном смысле. Здесь хамелеон, это беспринципный человек, который легко меняет свое отношение к жизни, свои позиции в зависимости от ситуации.
"Мастер и Маргарита" можно по праву назвать величайшим произведением 20-го века. В нем отражены все пороки общества новой России . Но самая главная тема, присутствующая в романе-это тема любви. Автор открывает перед нами любовь как самое высокое чувство, которое дано человеку, которое возвышает его, которое не дает человеку быть во власти пороков , а учит жертвовать собой, дарить себя. Эта жертвенность прослеживается в решении Маргариты стать ведьмой и присутствовать на балу у Воланда. Она сделала шаг в неизвестность, она не знала, что будет дальше, кем она будет, но она сделала это ради Мастера,ради их любви. Мастер же в свою очередь, считая себя психически нездоровым, "заточил" себя в психиатрическую больницу, думая что таким образом он не погубит жизнь Маргариты. В этом святом желании заключается прелесть любви, автор таким образом говорит нам , что любовь есть то, благодаря чему существует наш мир, что именно любовью его можно сохранить. Но атмосфера в обществе в самом романе препятствует чувству Мастера и Маргариты, в этом мире они не смогли быть вместе, среди жалких людей и их низких поступков, но эти люди наказаны-они не могут любить. Они не могут любить в силу своей ничтожности, они не желают становиться лучше . В этом их главная проблема, они погубят себя и все вокруг них. Булгаков показал нам мир без любви, где люди, которым была подарена возможность любить, стали изгнанниками.Этот роман позволил понять истинную ценность любви, ее величие, ведь именно благодаря ей человек готов жертвовать собой ради близких и ради мира.
Рано чи пізно кожна людина задумується над тим, для чого прийшла у цей світ і як живе. Це вічне питання важливо поставити перед собою якомога раніше, щоб не довелося в кінці життя, коли вже нічого не можна змінити і виправити, гірко шкодувати за змарнованими роками.
На світі є багато речей, які не можна змінити, виправити, поновити. Та нема нічого невблаганнішого за час. У дитинстві ми його не помічаємо, здається, він тягнеться аж надто повільно. Але з роками час ніби прискорює ходу, і вже не встигаєш зробити якісь важливі справи, поспішаєш, а час все одно обганяє тебе.
І в такий момент для людини важливо хоч на хвильку зупинитися, оглянутися навколо, зазирнути у свою душу і зрозуміти, що до тебе жили на світі люди, після тебе прийдуть нові покоління, і треба залишити якийсь слід на землі. Ця мить між минулим і майбутнім називається життям. Ось вона пройшла — і її вже ніколи ні повернути, ні змінити не можна.
«Життя іде і все без коректур», — каже Ліна Костенко. Людина не може знати, що буде після неї, хто прийде у цей світ, як житиме людство, як зміниться природа. Можна точно визначити, що завтра все буде не так, як було сьогодні; а час не втомлюється, летить уперед, щоб знову і знову, як у калейдоскопі, змінювалися люди, події, епохи.
Людина живе, поки вона жива. Життя тільки в ранньому дитинстві здається вічним, але з роками розумієш, що все на цьому світі має свій початок і свій кінець, і тому треба поспішати «зробити щось, лишити по собі...». Далі у творі Ліна Костенко ніби робить паузу і — найсумніший рядок: «... а ми, нічого, пройдемо, як тіні...» Важко змиритися з тим, що людське життя — «нічого», тінь. Та що робити, як воно так і є? Але ця «тінь» може такого лиха накоїти, що ніякий час не виправить. Людина повинна жити так, «... щоб тільки неба очі голубі цю землю завжди бачили в цвітінні».
Людство протягом усієї своєї історії живе за рахунок природи, не рахуючись з її можливостями. Знищено турів, розграбовано руди, але треба зберегти те, що залишилось.Кожен з нас вирішує сам, як йому жити, але треба пам'ятати, що «Життя іде і все без коректур, і як напишеш, так уже і буде.» Та не треба боятися прозріння, адже воно може бути ліками: вирішили, що живем не так, неправильно — і можна все виправити. Але є речі, які виправити не можна.
Людини бійся душу ошукать,Бо в цьому схибиш — то уже навіки.У кожному навіть невеличкому творі Ліна Костенко розглядає важливі філософські питання. Та вона не ускладнює їх, а уміє подати так, що читачеві здається, що він сам знайшов відповіді. У цьому і виявляється великий талант митця і жіноча мудрість поетеси.
Идея названия рассказа "хамелеон", показывается в переносном смысле. Здесь хамелеон, это беспринципный человек, который легко меняет свое отношение к жизни, свои позиции в зависимости от ситуации.
Объяснение: