ОТВЕТ:Глава 7.
Начинается следствие. Кирила Петрович ведет активное разбирательство. Следователи выясняют, что дом пожег местный кузнец. Под подозрение попадает Владимир, но доказательств не нашли. В округе появляется шайка бандитов, которые грабят только богатых. Многие думают, что это сбежавшие крестьяне из имения Дубровского под руководством своего молодого барина.
Глава 8.
Сюжет рассказа «Дубровский» продолжает появление Маши. Автор рассказывает читателю о ее одиноком детстве среди книг и мечтаний. Она выросла вместе со сводным братом Сашей, который был сыном Троекурова и гувернантки. Нельзя сказать, что они дружили, но мальчик относился к сестре с любовью и нежностью.
Троекуров стремится дать Саше достойное образование, для чего нанимает француза Дефоржа. Учитель учит музыке Машу и покоряет ее сердце. Сам Кирила Петрович учителем доволен. Немаловажную роль в этом сыграл случай: когда Троекуров решил посмеяться над французом и втолкнул его к медведю, но тот не испугался и убил животное из пистолета.
ВСЕГДА РАДА )))
Алеша Карамазов — умный, мужественный и благородный юноша. Он, хотя и монах и, казалось бы, оторван от обычной человеческой жизни, легко вступает в контакт со школьниками. Алеше в общении с детьми и то, что он сам недавно окончил школу. Конечно, школьникам льстит, что взрослый на равных беседует с ними, обращается на «Вы» и без притворства, на самом деле интересуется их взаимоотношениями. И ребята отвечают Алеше взаимностью. Хоть дети обычно не любят монахов, к Карамазову они относятся с уважением и интересом. Дети очень тонко чувствуют фальшь в обращении взрослых и ценят откровенность и прямоту Алеши. Карамазов в начале рассказа застает детей за таким некрасивым и опасным занятием, как бросание камней друг в друга. Он не испугался и, несмотря на полученные удары, попытался спокойно разобраться в ситуации. Дети ожесточенно забрасывают камнями одного худенького мальчика, а он с таким же ожесточением и ненавистью бросает камнями в своих обидчиков. Алеша стал между ними и попытался пристыдить ребят. Но его призывы к совести и справедливости остаются неуслышанными — школьники убеждают Алешу, что их противник сам виноват во всем. Алеша спрашивает, не доносчик ли мальчик. Вероятно, для него это самое неприятное в людях. Алеша спокойно и просто разговаривает с ожесточившимся мальчиком. Несмотря на удары камнями и глубокий, болезненный укус пальца, он не бросается на мальчишку, а мужественно переносит боль и пытается выяснить причину неприязни школьника. То, что Карамазов не поддался на провокации Илюши, вывело мальчика из состояния равновесия, и он от стыда за свое поведение убежал. Алеша с честью вышел из этой ситуации, за что заслужил безмерное уважение всех ребят. Карамазов объединил всех мальчиков, даже самых ярых противников Илюши. Он доходчиво и терпеливо объяснил им мотивы поведения этого затравленного ребенка, его внутреннее благородство и стремление любой ценой защитить честь отца. Смертельная болезнь мальчика сделала ребят его ближайшими друзьями и скрасила последние дни Илюши. Благодаря Алешиному уму и настойчивости проявились лучшие качества детей — сострадание, душевная тонкость, стремление попавшему в беду.
Если много зделай кратко
Объяснение:
“Ревізор” головні герої п’єси М. Гоголя
Городничий (Антон Антонович Сквозник-Дмухановский), вже постарілий на службі і дуже недурний по-своєму чоловік. Хоча і хабарник, але поводиться дуже солідно; навіть резонер; говорить ні голосно, ні тихо, ні багато, ні мало. Його кожне слово значне. Риси обличчя його грубі і жорсткі, як у всякого, хто почав службу з нижчих чинів. Перехід від страху до радості, від брутальності до зарозумілості досить швидкий, як у людини з грубо розвиненими схильностями душі. Він одягнений, за звичаєм, у своєму мундирі з петлицями і в ботфортах зі шпорами. Цей герой самовпевнений, грубий і деспотичний, але перед начальством запобігливо шанобливий. Його мрія «з часом … влізти в генерали». Городничий не зміг розпізнати брехню Хлестакова.
Іван Олександрович Хлестаков – чиновник з Петербурга, молодий чоловік років двадцяти трьох, тоненький, худенький; трохи глуповат і, як кажуть, без царя в голові, – один з тих людей яких в канцеляріях називають порожній. Говорить і діє без усякого міркування. Він не в змозі зосередити увагу на якій-небудь думці. Мова його уривчаста, і слова вилітають з вуст його абсолютно несподівано. Хлестаков бреше і сам вірить своїй брехні, так як прагне справити враження.
Осип – слуга Хлестакова, такий, як звичайно бувають слуги літніх років. Гворить поважно, любить читати моралі для свого пана. Голос його завжди майже рівний, в розмові з паном приймає суворий, уривчастий і навіть грубий вираз. Він розумніший за свого пана, розуміє, що його прийняли за іншого і радить швидко тікати. Герою властива народна мудрість, він ніби й засуджує дії Хлестакова, але вже зіпсований впливом пана
Бобчинський і Добчинський – міські поміщики, схожі один на одного. Обидва низенькі, коротенькі, дуже цікаві; надзвичайно схожі один на одного; обидва з невеликими черевцями; обидва говорять скоромовками і надзвичайно багато допомагають жестами і руками. Добчинський трошки вище і сурйозніше Бобчинского, але Бобчинський розв’язніше і жвавіше Добчинского. Вони уособлюють убогість повітового побуту та інтересів
Ляпкін-Тяпкін, суддя, який нічого не розуміє в судових справах, але бере хабарі. Він прочитав п’ять або шість книг і тому трохи вільнодумний. Мисливець великий на здогади, і тому кожному слову своєму дає вагу. Його прізвище утворене від виразу «тяп-ляп» – сяк-так. Хлестаков каже про цього героя: «… в найсильнішому ступені моветон – погано вихований
Артемій Пилипович Земляника, піклувальник богоугодних закладів (лікарень, притулків). При ньому в лікарні люди «як мухи одужують». Він дуже товстий, неповороткий і незграбний чоловік, але при всьому тому проноза і шахрай. Дуже услужливий і метушливий. Його ніжне прізвище підкреслює підступність характеру – зробив донос на всіх чиновників міста. Хлестаков про героя пише: «… досконала свиня в ярмулці»
Ганна Андріївна – дружина городничого, провінційна кокетка, ще не зовсім літніх років. Дуже цікава і при нагоді виявляє марнославство. Бере іноді владу над чоловіком тому тільки, що той не знаходить, що відповідати їй; але влада ця поширюється тільки на дрібниці і полягає тільки в доганах і глузуваннях.
Марія Антонівна – дочка городничого. Воня, як і матір мріє жити в Пербурзі.
Лука Лукич Хлопов – доглядач училищ, який нічого не розуміє в навчальному процесі. Його прізвище утворене від слова «хлоп» – слуга, холоп. Він заляканий чиновник; тремтить перед вищим чначальством.
Іван Кузьмич Шпекин, поштмейстер. Він читає всі листи «з цікавості», а найцікавіші залишає собі «на пам’ять». Хлестаков пише про героя: «мабуть, також, негідник п’є гірку»
Християн Іванович Гібнер, повітовий лікар; німець, ні слова не розуміє російською; Його прізвище утворене від слова «гинути», бо своїм лікуванням герой морить людей.
Федір Іванович Люлюков, Іван Лазаревич Растаковскій, Степан Іванович Коробкін – відставні чиновники, почесні особи в місті.
Степан Ілліч Уховертов, приватний пристав.
Свистунов, Пуговіцин, Держиморда – поліцейські.
Абдулін, купець.
Февронія Петрівна Пошлепкина, слесарша.
Мишка, слуга городничого