Это довольно пожилая женщина, одинокая, доживающая жизнь в ветхом доме без детей . Её отец был прекрасным художником. Дочь раз в несколько месяцев присылает ей 200 рублей, а самой Екатерине Петровне мерещится, что они пахнутдухами ее дочери. Она любит дочь, которая навещала её 3 года назад. Чувствуя, что зиму ей не пережить, она пишет письмо дочери с увидеться. Настя забрасывает письмо матери, ей некогда прочитать его. Екатерина Петровна доживает свою жизнь в полном одиночестве, даже перед смертью ей не удаётся увидеть родную дочь.
НАСТЯНастя живёт в Ленинграде, работает в Союзе Художников. И конечно ей некода навещать мать, она занята работой, хлопотами, чужими жизнями и интересами. Настя вдруг вспоминает о матери. Понимая, что опоздала, она идёт на вокзал, едва успевает на последний поезд. Плачет, вспоминая свою маму. Она не успела встретиться с мамой, приехала на второй день после похорон. Ей стыдно и больно, побыв немного дома, она уезжает, прячась от соседей и знакомых.
ТИХОНСторож. Он знал ее отца, уважал его. Приходил к Екатерине Петровне занимался хозяйством. Искренне жалеет женщину, видя её тоску по дочери. Тихон отправляет Насте телеграмму, сообщая, что ее мать умирает.
МАНЮШКАСоседская девочка, она заботится о Екатерине Петровне. За её старушка дарит ей разные старомодные вещи. Она живёт в деревне,но она искренне пытается женщине, облегчить её страдания.
Люди завжди намагались гуртуватись, і в цьому пориві, як правило, ними керувало одне бажання — вижити. Древні люди об’єднувались, тому що так легше було полювати, відбиватись від ворогів і облаштовувати своє житло. Сучасні люди, звісно, за мамонтами більше не полюють, і від інших обороняються тільки в особливих випадках, однак жага згуртуватись живе у них і сьогодні. Пояснити це можна кількома чинниками, і один із найголовніших — тваринні інстинкти. Але не тільки цей фактор змушує людей жити разом.
Створюючи сім’ї, люди насамперед знаходять у них свій душевний спокій, комфорт, впевненість і основу основ, до якої можна повертатись знову і знову, аби зачерпнути підтримки й розуміння. Родина стає тим рятівним острівком, який не змиє навіть найстрашніший шторм, тим будиночком, який не зрушить найсильніший землетрус, якщо його стіни збудовані на совість. У наш час сім’ї доволі часто розпадаються, не витримавши випробування часом та довірою. Неможливо сказати точно, чому така концентрація сумних доль у родинах існує саме сьогодні.
Кожен член сім’ї — це деталь механізму, без якого останній не буде працювати. Про це свідчать численні історії та випадки з життя, про це пишуть у творах літератури. Зокрема роман українського письменника Юрія Яновського є яскравим тому свідченням. У сім’ї Половців, здавалося б, є все для щастя: люблячі один одного Мусій та його дружина, їхні сини, надія родини — Андрій, Оверко, Панас та Сашко, які мали б продовжувати рід. На їхньому шляху проблемою стало різне бачення світу, і коли один брат пішов проти іншого, було зрозуміло, що прийшов кінець їхньому щасливому майбутньому.
З іншого боку, розглянемо образ Івана Шрама з історичного роману Пантелеймона Куліша «Чорна рада». Цей козацький полковник готовий боротись не на життя, а на смерть за майбутнє своєї держави. Якщо проникнути в питання, то ми зрозуміємо, що під поняттям «майбутнє» козак бачить свого сина, Петра Шраменка, а отже, воює і готовий померти він для свого сина. Думка про сім’ю, нащадків, кріпить Івана Шрама і допомагає йому йти вперед, сміливо дивлячись смерті в очі.
Так чи інакше, кожен з нас потребує відчуття рідного дому, місця, де на тебе чекають, де тебе люблять просто так, де тобі завжди до де про тебе потурбуються. Саме тому родина завжди була, є і буде тим кораблем, який несе людину через бурхливе море життя. Важливо, аби за штурвалом стояв той капітан, який з впевненістю і без страху вбереже свою команду від усіх небезпек.